Kultura

Матеріал з Фізмат Вікіпедії
Перейти до: навігація, пошук

KULTURA

Kultura - це узагальнююче поняття для форм життєдіяльності людини, створених і створюваних нами в процесі еволюції. Культура - це моральні, моральні та матеріальні цінності, вміння, знання, звичаї, традиції. Часто терміном «культура» характеризується певна історична доба: «культура середньовіччя», «сучасна культура» і т.п. Культура характеризує також народи: культура готовий, слов'янська культура та ін Крім цього, культура може відноситися і до сфер діяльності людини: політична культура, художня культура.[1]

КОД УКРАЇНСЬКОЇ ВИШИВКИ

99683107 16.jpg

В українців є такий вислів: «народитися у сорочці», що означає бути щасливим у житті. І слово «сорочка» вживається тут у своєму первісному значенні. Це не лише частина нашого гардеробу, як вважається сьогодні. Сорочка - це певна закодована сукупність сорока божественних енергій, що творять довершену і гармонійну долю людини. Недаремно у нас 9 березня, у день відкриття брам Ірію і проголошення початку весни, святкується день Сорока святих, а на Великдень найбільшого пошанівку заслуговує писанка-берегиня «сороківка» або «сорокаклинка»: живе яйце, на якому увесь простір поділений на сорок взаємно обернених і взаємодотичних трикутників, що символізують вогненну і водні сутності Буття у їхній Божественній парності.

Символічне обрамлення сорока життєтворчих енергій має і колядницька різдвяна звізда. Не випадково ці символи використовувалися в містеріях календарних свят, пов'язаних з циклічним народженням і оновленням світу. Кодування сили має в собі і українська вишиванка, якій надавали величного змісту, вишиваючи сакральними узорами-письменами долю. В багатьох українських казках зустрічаємося з мотивом чарів¬ної сорочки, котру сестри-змії- носії мудрості і магії - вишивають своєму кровному братові і наказують ніколи її не знімати. Число магічних узорів, «квіток», які творять зміївни, - дванадцять: це дванадцять богатирських сил (за числом 12 - усі енергії космічного простору, всіх знаків Зодіака). І сила цього шиття неймовірно велика. Герой казки, одягнувши сорочку на своє тіло, стає могутнім і нездоланним, він перероджується в безсмертного витязя, що чинить суд на землі, стає володарем земного царства. І сорочка його ніколи не забруднюється, не линяє і не зношується, - вона завжди біла і ясна. Лише його зрадливій жінці вдається обдурити свого чоловіка, умовивши скинути сорочку і викравши її. Коли сестри оживили порубаного героя, то сказали, що відновити його здоров'я і силу вони уже не зможуть, бо «Бог здоров'я тільки раз дає». А здоров'я царя - в його сорочці. Не повернувши її, герой не зможе стати таким, як був. Тому сестри наділили свого брата хитрощами і мудрістю, з допомогою яких він повернув собі сорочку: своє здоров'я і силу. Звичайно, у казці сорочка виступає в ролі символу. Але цей символ проектується на наше повсякденне життя. Ніщо в побуті наших предків не творилося лише заради прагматичної доцільності. Кожна річ повинна була мати ще й вищу доцільність, а ця доцільність була закладена в певному символі, котрий був зрозумілий людям. Кодування долі, добробуту притаманне звичаєвій культурі не лише українців, а в усіх древніх народів. Універсальна символіка, пов'язана із виходом на космічні енергії, присутня в побуті і культурі Єгипту, Шумеру, народів Азії, латиноамериканського континенту, їїсліди знайдено в Африці, Австралії, на віддалених островах Полінезії, Океанії, на всьому індоєвропейському просторі.

Але Україна - це особливий континент прадавньої культури, бо, як свідчать історики, тут життя існувало і в часи великого льодовика. Тут збереглася безперервність традиції, мудрість виживання, кодування сили. Це земля Гіпербореїв-могутніх титанів, носіїв таємничого знання. Сьогодні їхні таємниці помалу привідкриваються завдяки розшифруванню текстів Кам'яної могили, пам'яток прадавніх курганів, вік яких - мінімум 20 тисяч літ.

Виявляється, що світова історична наука змушена переглядати усталені хронологічні стандарти щодо давності пам'яток людства. Україна, про яку ще декілька десятків літ тому начебто не «пам'ятав» так званий «цивілізований світ», знову вийшла на світову арену вже не як відстала колонія великих імперій, а як колиска праіндоєвропейської цивілізації.

І найперше тому, що саме українці через розмаїття народної культури зберегли вихід на польову (божественну) першооснову існування матеріального світу. І, якщо говорити про вишиття на українському одязі, про орнаментальну символіку хатніх оберегів, то усі вони разом творили своєрідний енергетичний «панцир» для тіла і душі, для землі, на якій жили і творили, для всього сущого на цій землі. Творили і творять!

Тенденції сучасної етнографічної науки до вивчення народних скарбів минулого лише крізь призму їхньої матеріально-ужиткової вартості перетворюють прадавню культуру у кладовище мертвого, віджилого, і тим самим не лише констатується їхня «смерть»: свідоме чи несвідоме нав'язування думки про винятково архаїчну, музейну раритетність та неужитковість скарбів «бабусиної скрині» ще більше «умертвляє» їх у свідомості носіїв сучасної культури. Погляд на творіння давнини «духовним» баченням розкриває ідею безсмертя, непроминущості кодів життя, закладену у прадідівській культурі, і творить проекцію у майбутнє.

Можливо, ці думки певною мірою допоможуть доторкнутися до джерел нашої божественної сили і самим стати носіями ідеї безсмертя людини, народу, нашої благословенної колиски- України на земному Полі.[2]

Дуб - дерево Роду, оберіг народу

72647680 16.jpg

Серед священних дерев українців найпочесніше місце займає дуб. Недаремно його вважали "царем дерев". Дуб часто порівнюють зі Світовим деревом, його ще називають деревом Роду, а у його густій кроні, за давніми повір'ями, живе "цар птахів" (орел, сокіл). У давні часи дуб був святинею, храмом, місцем, де здійснювались релігійні обряди. Наші предки вважали дуб деревом Перуна-громовержця, символом мужності, чоловічого начала. Перун у наших предків був Богом справедливості, честі, вояцтва, грому та блискавки, втілення чесного суддівства, правди і праведної борні, верховодою Полку Перунового - найзавзятіших витязів, що оберігають Покон Рода Всевишнього у Яві. Наші пращури вірили в божественне народження русичів - нащадків Сварога, Дажбожих онуків.
    Як вважають мовознавці, первісною назвою дуба було індоєвропейське "perk", що частково збереглося в імені Бога - Perun. Назва "дуб" означає власне "дерево". Санскритське Purus'a - чоловік, герой, рід людський, світовий дух, а також Бог, що втілює чоловіче начало. Він тотожний також грецькому Зевсові, частково римському Юпітерові, скандинавському Одину. В прадавніх русичів Перун має божественно-природне походження і означає силу небесної енергетики (електрики), яку Сварог дає людям для посилення їхньої життєвої сили. Слово "перун" існує в українських діалектах як синонім блискавки і грому. Наприклад, у Карпатах є вислів "Бодай тя Перун вдарив". Цей же корінь мають дієслова "перти, уперти, періщити, уперіщити": "дощ уперіщив". Цей Бог залишив на слов'янських землях чимало географічних назв: Перунова Рінь (на Дніпрі), село Перунове, урочище Перуни ( на Черкащині). В Болгарії є чоловіче ім'я Перун, жіноче - Перуніка. 
    Перунова Рінь знаходиться неподалік Хортиці в Запоріжжі, звідки сяяла слава запоріжських козаків. На острові, який у давні часи називався Хортич, колись було Перунове капище, де молилися Богам русичі князя Святослава перед походами. Це йому воїни наших предків давали клятву на вірність Батьківщині. Тут, за легендами, й загинув хоробрий князь - захисник Віри Предків. Радянська влада в 1927 році дощенту знищила святу могилу славетного князя.
    У договорах русів з греками воїни князя Ігоря складали присягу Перунові як покровителеві війська. В цих договорах на позначення сповідників руської (рідної) віри вживали слова "руси, русини" на противагу "християнам" (грекам - "не русам"), тобто ще побутувало уявлення про етнічність віри як своєї на противагу чужій, хоча вже частина русів була охрещена. Слова ж присяги були суворими як клятва воїнів і цілком в язичницькій традиції: "...Якщо ж переступить (порушить присягу) хто-небудь із країни нашої, чи князь, чи інший хто, чи охрещений, чи нехрещений, - хай не має він од Бога помочі і хай буде він рабом в сей вік і в будучий, ...йому належить від оружжя свого померти і хай буде він проклят Богом і Перуном, якщо переступить свою клятву".
     Роль Перуна у християнстві перебрав на себе ізраїльський Ілля-пророк - лютий ненависник язичників, який зарізав триста жерців з найголовнішим жерцем ( за "Словом нікоєго христолюбця"), чи 850 жерців (за Біблією), щоб викликати дощ.
     Наші волхви і відуни користувалися книгами "Громниками", за якими передбачали події залежно від фази місяця, в якій гримів грім. Перший грім навесні вважався цілющим на здоров'я. Цілющими також були так звані "громові стріли" - камінчики, пробиті блискавкою: вода, перелита крізь утворену блискавкою дірочку, вважалась освяченою і використовувалась для лікування. Такі камінчики в Карпатах називають "Перуновими топірцями" (записано Іваном Франком). Карпатські язичницькі храми і святилища існували ще кілька століть після офіційного впровадження християнства.
     Ще в ХХ ст. молодята здійснювали весільний обряд трикратного обходу навколо дуба, навіть після церковного вінчання. Дуб шанують за міцність, красу, довговічність. "Міцний, як дуб", - кажуть про сильного чоловіка. Освячені на Перунів день (20 липня) жолуді використовують у магії родючості і шанують як чоловічі обереги, які носять на шиї в ладанках або зашивають в одяг. В цей день жінки віншують чоловіків вінками з гілочок дуба. Вінки чоловіки зберігають протягом року до наступного свята і використовують в разі потреби для зміцнення організму (кілька листочків до чаю або додають у купіль). Листя дуба жінки використовують в оздоровчій магії для своїх чоловіків та синів, щоб вони були міцними та дужими. Напар з листя мати доливає синам до купелі, замовляючи при цьому:
     Гой, Дубе, Дубе, мій діду любий!
     Ходи в господу до нашого роду,
     на наших синів дай свою силу, 
     щоб злії духи їх не косили.
     На наших синів дай свої м'язи,
     щоб злії духи не рвали в'язи.
     На наших синів дай свої моці,
     щоб були з Перуном на кожному кроці!
    Перуна уявляли струнким, срібноголовим, золотовусим чоловіком з луком і стрілами в руках. У Радзивилівському літописі є малюнок статуї Перуна, який стоїть на високій колоні зі списом і щитом. Біля статуї Перуна завжди палало вогнище, "живий вогонь", який підтримували постійно. З опису Володимирового пантеону дізнаємося, що кумир Перуна мав людську подобу: дерев'яний тулуб, залізні ноги, срібну голову, золоті вуса.
    Існує повір'я, що дерево, в яке ударив Перун, не можна використовувати для будівництва, але воно придатне для виготовлення музичних інструментів. Блискавка (ще в народі називають її Перуницею) найчастіше попадає з усіх дерев саме в дуби - 54 зі 100 ударів. В тополю - 24, ялину - 10, сосну - 6, бук - 3, липу - 2, акацію - 1.
    Історичні відомості про священні дуби маємо з Х ст. Так, у хроніці Костянтина Багрянородного описано священний дуб на о. Хортиця. У "Слов'янській хроніці" Гельмольда повідомляється про священні дуби, які росли біля храмів полабських слов'ян ще в ХІІ ст. Герборд подає відомості про священний дуб у Щечині (у поморських слов'ян). У всіх описаних священних дубах, на думку народу, перебуває сам Бог Перун ( у полабських слов'ян - Прове). На культ священних дубів у Київській Русі вказують знахідки в ріках Десні й Дніпрі поблизу Києва й Чернігова.
    Тисячолітні дуби ростуть зараз ще в декількох місцях України, зокрема в Холодному Яру біля с. Мельники, де я недавно побувала. Цей дуб Максима Залізняка має вже понад 1240 років. Біля нього освячували мечі для боротьби з ворогом гайдамаки і козаки. Ще й у ХХ столітті в Холодному Яру не могли встановити московську владу до 1924 року, бо як тільки червоні окупанти підходили до Холодного Яру, дзвін мотринського монастиря піднімав холодноярівців на боротьбу з ворогом. Дух волі і енергію для воїнів-захисників випромінює ця земля, а тисячолітні і столітні дуби є її оберегами.
     На жаль, такими давніми дубами не може похвалитись Львівщина, бо вже при нашій, не окупаційній владі, винищувались столітні дуби на догоду амбіціям деяких чиновників та "професорам" від лісництва. Тому наші галицькі нащадки не скоро будуть мати свого дуба-оберега, який би піднімав дух свободи, пробуджував народ від багатолітньої сплячки для спротиву проти своїх гнобителів та давав енергію для підняття з колін і з добровільного рабства. Дерево, якому судився довгий вік, стає священним. Так, на Рівенщині є дуб, якому близько 1300 років. Це найстаріше дерево в Україні. Священними також вважають дерева, з якими пов'язані історичні постаті та легенди. В с.Верхня Хортиця до недавнього часу ріс дуб, під яким відпочивали Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Ілля Рєпін, Микола Лисенко. Цьому дубові було 800 років Нині цей дуб і музей, який був заснований поруч, уже перестали існувати. Але на Хортиці посаджено 2000 дубків з жолудів цього історичного дуба-велетня. Є надія, що і Перуновий Дух нашого народу також з часом відновиться.
    Звичай шанувати священні дерева міцно увійшов до ментальності наших пращурів. Прадавні українці, слов'яни, оріяни шанували свого захисника, складали славлення. Ось приклад такого славлення- оберега:
    Стану перед Дубом, Перуна покличу:
    Прийди - прийди, Перуне, прийди - прийди грізний,
    З силами Перуновими, Блискавками ясними,
    Землю освяти громами рясними,
    З Алатир-каменю вогню викреши, 
    Вогню викреши - світло запали.
    Іду я Світлом Перуновим захищена,
    Горить Ведогонь у душі моїй.
    Сили ворожі мене оминають, Дажбожу онуку не чіпають,
    Бо сила зі мною Божеська -- Перуничі-витязі громи могутнії,
    Вони воріженьків відганяють, Блискавками спопеляють,
    Слава Богам Рідним та Предкам Світлим!
    Святкування свята Перуна, яке припадає на 20 липня, та свята Перуниці - 22 липня, відновлюється в наш час. Кожного року на берегах річки Збруч в Медоборах, біля священних гір Богит і Звенигори, відбуваються волхівські славлення з нагоди цих свят та козацькі таборування. Молодих козаків приймають в Перунове військо аби захищали рідну землю від ворогів і боролися з темними силами, які дуже нахабно і зухвало ведуть себе останнім часом на нашій землі. Ватра з восьми вогнищ по колу і великим вогнищем посередині, що є символом Алатиря - священного "живого" каменя- зірки Родового Вогнища, є головним місцем свята. А могутні дуби Медоборського пралісу стають його оберегами.[3]

Хто знайшов Квітку Щастя в Купальську ніч?

70565002 16.jpg

КУПАЙЛО - прадавнє, величне, світоглядне свято наших Предків, одне із найдавніших щорічних дійств та найпоетичніших народних свят - день літнього сонцестояння, що припадає в нашій місцевості на 20-21 червня, коли приходить найкоротша Купальська ніч! Це чарівна пора, коли рік - Коло ділиться навпіл, а Сонце дає найпотужнішу живильну енергію (Живу). Сонце знаходиться у своєму Куполі, найвищій точці, і Сонце Купається в священних Водах Землі-Матінки, народжуючи нове життя - Земля нагріта Сонцем народжує нові плоди. В цей день наші Предки славили Бога земної радості, кохання і шлюбу - КУПАЙЛА. Чарівна вимріяна Квітка Щастя цвіте тільки в найкоротшу ніч з 20 на 21 червня, коли б'є Перун. І ні в яку іншу - така легенда. Лише на Купайла Бог Перун посеред ночі запалює на папороті квітку щастя. Ця вогненна квітка розквітає рівно опівночі, з тріскотом, наче грім з неба, вона спалахує, вмить виростає вгору і горить блакитним вогнем, але одразу і осипається. Добрі душі-духи навколо неї радіють, а пахощі від її цвітіння ідуть по всьому лісу. Сміливцю, який встигне зірвати цю блискучу, наче полум'ям охоплену квітку, відкриваються усі таємниці світу. Саме в цю чарівну ніч і найбільший день Бог Сварог відкриває Небесну браму і всі моління-славлення-звертання людей будуть почуті Рідними Богами. В цю ніч відбувається єднання Людини і Природи. Це свято молодості, краси, сподівань, молодечої вибуялої волі, духовної нескоримості. Саме Купальську Ніч наші Предки вважали найщасливішою шлюбною ніччю, адже діти, зачаті в цю благодатну ніч, народжуються на свято Ярила - день весняного рівнодення і , як правило, бувають здорові і вродливі. На Купала всі повинні опромінитися і збагатитися життєдайною снагою Сонця і Води, сила яких розвивається в цей час до найвищої міри, адже в цю святкову ніч всі небесні сили ніби купають Землю, даруючи найбільшу родючу силу її плодів. Свято супроводжується давніми народними обрядами, піснями, танцями... Центральне місце в Купальських обрядах посідають Вогонь і Вода - адже саме ці природні стихії за віруваннями наших предків були першоосновами буття. Купальський вогонь спалює все зле, а Вода дає живильний заряд сили і міцності. За стародавніми традиціями розпалювала купальське багаття (Купайлицю) жінка - жриця Вогню. В пізніші часи ця роль відводиться чоловікам або парубкам. Так, у білорусів розпалював Вогонь хлопець, якого називали Купаліш. У Київській Русі часто купальське вогнище розпалювали самі князі або дружинники - воїни Перуна. Якщо хлопець із дівчиною, стрибаючи через вогонь, не розімкнуть рук, то їхній шлюб буде міцним і тривалим, це своєрідна перевірка на сумісність майбутнього подружжя. Не менш важливу роль виконує і Вода, що є основою світобудови. Вода в купальську ніч має лікувальні властивості. В цілющих водах річок купалися, освятивши їх вогнем від священного багаття, або палаючого колеса, яке скочували у річку з гори. Колесо - символ Сонця, яке досягло своєї найвищої точки і вже котиться до Небосхилу. На Купайла цілющою також вважається і світанкова роса. Дівчата купаються в таких росах, а жінки-знахарки збирають купальське зілля. Купальські вінки є оберегами на цілий наступний рік до нового свята Купайла. Коли ж цвіте папороть? Вимріяна, виплекана нашим народом Квітка Щастя... Яка вона? Чи знаходив її хтось? Чи шукав коли-небудь? Може й шукав, та не знаходив, через те що шукав не там та й не тоді, коли треба... Цього року Львівські громади рідновірів святкували свято Купайла на пагорбах і священних гаях парку „Знесіння". Про те, що в тих місцях знаходилися колись прадавні святилища і капища знають історики та археологи Львова. А такі духовні наставники, як Шептицькі, знаючи про небесну енергетику цих місць, викупили в свій час землі Знесіння, щоб врятувати їх від забудовників. На жаль, при теперішній, ніби не окупаційній владі, з'являються новобудови на святих місцях наших Предків, бо настали такі часи, що все продається і купується, а духовність знецінена до нуля. Розпочалось свято запалюванням священного Вогню та купальськими піснями та обрядовими славленнями. Наші Предки славили Рідних Богів і світ Прави (тому й називалися православними) і майже нічого не просили в них, хіба поради, бо вважали, що все, що потрібно для щасливого життя в Яві Боги нам вже дали: і найкращу Землю, і чудову Природу. А щоб Роди наші були міцними і багатими треба тільки жити за законами Природи, тобто Божими законами, а не воювати з нею і не пускати чужинців на свою землю, а зберегти її для своїх нащадків. Культ Роду, Родового Вогнища, пошана до своїх Предків, яких треба було знати до сьомого коліна, славлення радості Життя - були основними правилами тодішнього світогляду наших Предків. Свято Купала - це насамперед свято молоді. І цього року хлопці і дівчата львівської громади мали можливість повністю відчути дух цього літнього свята: і купальські пісні та танці, і спускання з гори запаленого колеса у воду, і виплітання вінків, і перестрибування через Купальський Вогонь, і навіть гойдалки між деревами відновили і укріпили в їхній пам'яті і в генетичному коді родові корені і вібрації рідної землі. Поєднання чоловічої та жіночої стихій, сонця і води, жовтого кольору та синього, народжує життя, яке на святі символізує зелена гілка верби - Купайлиця, символ дерева Роду нашого, яке дівчата прикрашають гарними квіточками-діточками та стрічками. Перед запаленням вогнища чотири хлопці зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає лики Сонця (чотири пори року): Божича-Коляду, Ярила, Купайла та Миробога-Овсеня, що сходяться до Купи і запалюють найбільше Купальське Вогнище Роду нашого, що символізує «Сонячне сплетіння», Центр Всесвіту. На протязі всього свята розігрується магічне космічне дійство, в якому поєднуються в небесному шлюбі Боги наші Батько-Небо, Сонце, і Мати-Земля, Вода. І ми, діти їхні, очищуємось та оздоровлюємось силами Вогню і Води, бо ми з Богами нашими повсякчас єдині. Та найцікавіше трапилося тоді, коли почав накрапати дощик і більшість учасників свята вже повертались до своїх домівок. Раптовий Грім та Блискавка, вісники Перуна та Перуниці, почули купальські славлення - білий яскравий стовп світла на мить освітив галявину біля Купальського Вогню. Шість учасників свята, які ще залишилися біля ватри, не встигли навіть злякатися і тільки з часом усвідомили що сталося. Кажуть, що там де вдарить блискавка в Купальську ніч - треба шукати Чарівну Квітку Щастя. Пізніше, вже десь ближче до півночі, над Знесінням спостерігали світло, яке випромінювало з того місця, де знаходився Купальський Вогонь і вдарила Перуниця. Чи знайшовся сміливець, який відважився шукати Чарівну Квітку Папороті у цю грозову ніч, наразі невідомо. Але серед учасників свята було багато відважних і достойних, з лицарською вдачею - то ж надіюсь, що комусь та Квітка Щастя таки дісталась.[4]

Магія Великодньої писанки

13019745 16.jpg

Чи хотіли б Ви, шановний читачу, щоб вам побажали нездоров’я, неуспіху, неблагогполуччя, Вам і всій вашій родині, щоб у вас нічого не велося не множилося? Скажете, що за дивне запитання – зрозуміло що ні. А тим часом ми всі з радістю приймаємо такі побажання, коли беремо на Великдень в подарунок видуту писанку. Воістину, не відаємо що чинимо… Те, що в школах, інститутах, будинках культури навіть при церквах останнім часом активно відроджується це давнє сакральне мистецтво, можна було б тільки вітати, якби при цьому підходили до цієї справи з розумінням а не як до бізнесу, чи, що ще гірше, навмисно маніпулювали підсвідомістю та нашою долею. Спостерігається нерозуміння самої суті процесу виготовлення писанки і її застосування, яке виражається в тому, що розписуються нерідко варені яєчка, фарбуються фломастерами чи акварельними фарбами, або ж оздоблюються кольоровими наклейками сумнівної якості. Якщо ж робота проводиться з сирими яєчками, то вони нерідко по закінченні процесу видуваються, інакше вважається, що яйце змарнується. І такими іграшками (якби тільки іграшками) пропонується оздоблювати великодній кошик, великодній стіл, світлицю, вітрини магазинів, ба навіть церкву. Ще зовсім недавно наші бабусі і прабабусі знали, а гуцули пам’ятають і досі, що подарувати порожню писанку жінці означало запрограмувати її на безпліддя, господарю – побажати злиднів і порожнечу в господарстві, маленькій дитині – припинення росту і розумового розвитку, хворій людині – смерть… Професійні писанкарки теж не завжди дотримуються всіх правил розпису: яка якість може бути і цінність писанки, коли вона зроблена поспіхом з єдиною думкою заробити побільше грошей в перед великодні «жнива». Ясна річ, що при такому підході до справи писане яєчко не може зберігатися довго, а тим більше, бути оберегом. Тож давайте пильніше придивимось до тонкощів процесу написання писанки, які ще подекуди збереглись в народній пам’яті і спробуємо пояснити його з точки зору досягнень сучасної науки. Сам процес виготовлення писанки не був такий простий, як спостерігаємо тепер. Виготовлення писанки відбувалось в певний час, окремими виконавцями-матерями, з певними «молитвами-формулами-заговорами», з зображенням чарівних знаків-малюнків та відповідними кольорами-фарбами. Мати-господиня писала писанку лише тоді, коли свято провела день, ні з ким не посварилась, не «згрішила» та була «чистою». Писали писанки тоді, коли починали «снувати по кутах діди», тобто, коли смеркне, інколи продовжували свою клопітку працю аж до «третіх півнів». У такі вечори, скропивши припічок свяченою водою, господиня розкладала із сухих скалок невеличкий живий вогонь і ставила черепок з чистим бджолиним воском, щоб розтопився. Помолившись, сідала на стілець, вкритий вивернутим кожухом, і брала чисто вимите біленьке яєчко. Починала писати у повній тиші, причому, нікого чужого в хаті не повинно було бути, адже господиня починала творити майбутнє своє і своєї родини. То була велика святість, навіть дітям не можна було підступитись до матері – просте яєчко на їхніх очах перетворювалось у чарівну писанку. Тоді ніби весь прабатьківський рід уміщався разом з добрими маминими очима на добрих працьовитих маминих руках. Чарівна сила писанки була й у тому, що вона писалась чистим бджолиним воском. А віск, як вважали в давнину наші діди-прадіди, виробляли з меду, що збирався з квітів, які, в свою чергу, одержували його від сонця-неба. Магічним був і процес приготування фарби. Барвники раніше були природними: жовту видобували з яблуневої кори, чорну – з вільхової кори та з чорної рожі (мальви). Червону отримували із суміші цибулиння, вільхової стружки, дубової кори та деяких квітів. Бронзову – з гречки (полови), цибулиння, дубової та вільхової кори, фіолетову виготовляли з пролісків, рясту та інших рослин. Крім того, у приготовлені фарби вливались кілька крапель свяченої води. Та й колір мав своє значення. Червоне яєчко символізувало радість життя, любов та присвячувалось сонцю (для молодих – надію на одруження), жовтий колір визначав місяць і зорі, а в господарстві – урожай; блакитний колір – небо, повітря, а магічне значення – здоров’я, зелений колір – весну, воскресіння природи, багатство рослинного та тваринного світу, бронзовий – Землю (матір), прихилення її до подачі багатих дарів «плодів земних» людині, а чорний з білим – пошана духів-душ померлих, подяка за охорону від лихих сил та опікунство. Сполука кількох кольорів знаменувала різне, зокрема, найбільш чарівною вважалась писанка з узорами в орнаментиці з 4-5 фарб – родинне щастя, мир, любов, здоров’я, успіх. Ось чому на Великдень обдаровували писанками на знак побажання-заворожіння кожного з різним зафарбуванням і взорами: дітям давали писанки здебільшого з ясними фарбами; молоді – з сонцем-розетами, тригерами та з веселим зафарбуванням; господарям здебільшого сорок клинців, кривульку та сонячну; старшим людям – з чорним зафарбуванням та з поясами – «небесним мостом»; такі ж писанки носили на могилки батьків та дідів, а на могилках малих дітей закопували писанку, в якої зверху було здебільшого біле поле. Ось так поетично і з любов’ю описали магію Великодньої писанки Степан Килимник та Віктор Войтович. В сучасного українця, вихованого атеїстично-матеріалістичною школою чи відірваною від природи церквою, всі ці застереження видаються смішними і недоречними. Та сучасна наука досягла вже таких результатів, що всі ці обряди-застороги легко може пояснити. Зупинимось дуже коротко на цьому. З квантової фізики відомо, що при формуванні енергетичної оболонки яйця (як і кожного живого предмету) з його центру виходять назовні силові лінії, роблять коло і повертаються всередину з протилежного боку. Оскільки в момент виходу енергетичні потоки сильніші, ніж при вході, то в результаті сформована енергетична оболонка яйця має форму неправильного еліпсоїда: з однієї сторони вона більш витягнута, а з другої сплюснута (цю ж форму має і саме яйце). Відповідно і розписують яйце так, щоб чубок був світліший. Враховуючи, що кожен колір так само має свою енергетику, яка певним чином впливає на оточення, причому, чим яскравіший колір, тим енергетика його сильніша, стає зрозумілим, що дане правило дозволяє ще більше підсилити енергетику самого яйця. Це ж саме можна сказати і про геометрію малюнку. Різні лінії, з’єднані в певний взір, створюють свою енергетичну дію на оточення, спричинюючи коливання, які можуть бути в резонансі з людиною, структурою, подією і можуть енергетично підсилювати її, або ж навпаки (дані процеси вивчаються геометродинамікою – найновішим напрямком сучасної фізики). Окрім того, саме яйце як і будь-який інший живий організм на 70-90% складається з води, а вода, як відомо, унікальна речовина, яка має пам'ять і чутлива до будь-яких навіть найменших інформаційних впливів. Всі ці фактори в комплексі формують унікальну енергетичну структуру. Це пояснює, чому лише писанка, виготовлена при певних світлих інформаційних впливах (чистота приміщення, одежі, настрій писанкарки, відповідні молитви-заговори) може стати оберегом, тобто сама може бути потужним випромінювачем світлої, позитивної енергетики. Тож всім, хто вирішив взяти в руки писачок і направду хоче, щоб його робота не пропала намарне, наше щире побажання: приступайте до цієї роботи з чистими думками і помислами і великою відповідальністю, намагайтесь дотримуватись всіх описаних вище правил, відтворюйте старі перевірені часом малюнки і символи якщо не впевнені в нових своїх. Пишучи писанку, думайте про ту людину, якій її будете дарувати. А ще згадайте, що наші предки тисячоліттями саме в цей день священнодіяли над Великоднім яйцем і прикличте їх Вам на допомогу. І тоді створені Вами писанки будуть нести Вам і Вашій родині добро і радість.[5]

Політ – це свобода!

61641057 16.jpg

Нещодавно у львівському Музеї етнографії завершилася персональна виставка творів мисткині-художника Оксани Кінчеряк. Гортаю сторінки книги відгуків побаченого на виставці, - свої враження занотували, як Любов Волинець з Нью-Йорка, так і мешканка Вологди. Найчастіше зустрічаються слова – чудово, фантастично, прекрасний талант, вражаюче! Важко не погодитися з такими оцінками, від цього мистецького, небуденного явища.

Оксана Кінчеряк, уродженка села Дорошів, що на Львівщині, в якому мешкає і донині. По батьківській лінії родоводу – галичанка, по маминій - житомирянка, цієї древньої частини України, жителів якої колись іменували древлянами. Мистецьку освіту здобула у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (відділ художнього текстилю), має також музичну освіту, закінчила музичне училище, клас скрипки. Викладачами з фаху у інституті були – І.Боднар, М.Токар, Є.Фащенко.

В дитинстві Оксана була дуже жвавою, енергія, як кажуть, била через край. Любила гасати сільськими вигонами, лазити по деревах. Але вміла, нехай по дитячому, бачити красу навколишніх краєвидів, от ця дивовижна краса, що глибоко вкорінилася в дитячу душу, через десятки літ реінкарнувалася в неймовірно одухотворені, казково-феєричні, глибоко змістовні мистецькі твори. Адже зберегти в собі, бодай частку чистих помислів дитинства, це вже немало. З п’ятирічного віку захопилася малюванням, перша написана картина «Берізка», була створена в цей час. Найбільший вплив на формування Оксани, як особистості творчої, мистецької, йшов від мами. Мама володіла чудовим голосом, дуже любила співати, все життя захоплювалася літературою. Зовсім не випадкове, либонь і поєднання двох освіт – музичної і мистецької, а роботи мисткині, неначе народна пісня, що лине з часів Вічної України, і лише на мить застигла, проте вражає розмаїттям, багатством кольорів і смислів.

На початку 80-х років Оксана поїхала в Ташкент. Працювала на фабриці, де виготовляли узбецькі національні хустини, розробляла ескізи малюнків для майбутніх етно-хустин з узбецьким колоритом. Це ще одне підтвердження того, що творча постать, яка розуміє і відчуває духовні вартості свого народу, та втілює на полотні і папері національну ідею мистецьким способом, може зрозуміти і сприйняти прояви культурно-національного колориту іншого народу. Після річного перебування в Ташкенті, вона повертається до рідної домівки. Продовжує творити в галузі ручної графіки і ткацтва, в техніці ручної графіки використовує темперу, кольорові олівці, аплікації, туш, перо, чудово володіє засобами ручного ткацтва, створює неповторні гобелени. При спогляданні вишукано-загадкових гобеленів, вбачаються впливи – Г.Клімта і В.Зарицького.

На картинах художника можна зустрітися з її нездійсненими мріями, снами, візіями, фантазіями, різними видіннями, що приходять час від часу. На окремих картинах найчастіше подибуєш зображення годинника і сови, мудрої птахи. А ось щодо годинника, то зі слів авторки «годинник, це не простий пристрій, який показує час, це те що було, що є, що має бути, та що має бути сказане, або зараз, або коли прийде відповідна година…».

Картини наповнені і насичені абстракціями, езотеризмом і містикою, але з українським підтекстом. Це творіння глибинно думаючого автора для думаючих, адже оглянувши творчу роботу, людина повинна замислитися. Особливо запали в душу такі, зіткані з кольорів, з присутністю легенд, притч, казок, картини – «Плин часу», «Райський птах», «Самотність», «Медитації». А «Мій хрест» - це твір, який несе потужний заряд віри Христової, опосередкований через власний досвід життя мисткині.

В своїх творіннях авторка своєрідними малярськими засобами намагається ніби подати сигнал людству, що споживацький спосіб життя, занепад духовності, це шлях у глухий кут, та й не наш це шлях.

Нести Європі і всьому світові нові, високі зразки духовності і духовості, ось одна з місій творчого люду нашого народу, бо ж яка інша нація має такий огром талановитих, високообдарованих художників, поетів, письменників, як наша?

…Вважаю нічого випадкового в цьому житті не буває, не випадково крізь шибку з вікна будинку Кінчеряків у Дорошеві, край поля видніється знаменитий Зашків, село яке дало Україні і українцям, Титана українського націоналізму - Євгена Коновальця, дух якого витає в цьому краї.

Володимир Освійчук, знаний мистецтвознавець, професор, відвідавши виставку, був в захопленні і висловився коротко і влучно: «Це явище вражаюче!». Це той пан Володимир, який був особисто знайомий з Соломією Крушельницькою і навчався мистецтву співу у геніальної оперної співачки.

Обдарована авторка замислила написати серію картин про польоти, як літають не лише птахи, а і риби, люди… Політ – це свобода! …І замість епілогу, високих, нових мистецьких злетів Вам, обдарована українко, вище неба, як співає незрівнянний Святослав Вакарчук. http://duhvoli.com.ua/index.php?article=124

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1)http://studybook.org.ua/articles/kultura_45.html 2)http://duhvoli.com.ua/index.php?article=10 3)http://duhvoli.com.ua/index.php?article=22 4)http://duhvoli.com.ua/index.php?article=24 5)http://duhvoli.com.ua/index.php?article=69 6)http://duhvoli.com.ua/index.php?article=124