Основні поняття. Глобальна мережа Інтернет. Сервер та робоча станція. Складові частини Інтернет. Служби Інтернет.

Матеріал з Фізмат Вікіпедії
Версія від 19:55, 5 квітня 2010, створена Olia (обговореннявнесок)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Тема: Основні поняття. Глобальна мережа Інтернет. Сервер та робоча станція. Складові частини Інтернет. Служби Інтернет.

Мета: З’ясувати:

  • Закономірності та об’єктивну необхідність виникнення глобальної мережі;
  • Призначення Інтернету як комунікаційного середовища, за допомогою якого можна обмінюватися інформацією між комп’ютерами всього світу;
  • Поняття ресурсів Інтернету;
  • Необхідність використання спеціального мережного програмного забезпечення для кожного ресурсу мережі;
  • Принципи об’єднання комп’ютерів у мережі;
  • Необхідність певного спеціального апаратного та програмного забезпечення для під’єднання до мережі Інтернет;
  • Необхідність певних стандартів комунікаційного середовища: адресація комп’ютерів, правила передавання інформації.


Базові поняття й терміни: глобальна комп’ютерна мережа, IPадреса, протокол TCP/IP.

Хід уроку

І. Організаційний етап

ІІ. Актуалізація опорних знань

Бесіда з елементами опитування

- Назвіть типи комп’ютерних мереж.

- Що може бути каналом зв’язку в комп’ютерній мережі?

- Які типи каналів зв’язку ви знаєте?

- Що називають протоколом передачі даних?

III. Оголошення теми уроку

IV. Вивчення нового матеріалу

Розповідь вчителя

Історія виникнення мережі Інтернет (короткий опис)

  • Створення мережі ARPANET (60-ті роки), розробка IP-протоколу. ARPANET — мережа американського військового відомства, що стала попередницею мережі Інтернет.
  • Поява локальних мереж (70-ті роки), використання IP-технології.
  • Освітній проект NSFNET (80-ті роки).
  • Поява терміну «Інтернет», прокладання «базової Інтернет».

Організація Інтернету

Інтернет — це всесвітня комп’ютерна мережа, що є сукупністю різнорідних комп’ютерних мереж та окремих комп’ютерів, яка використовує стек протоколів TCP/IP для передачі інформації між користувачами.

Складовими Інтернету є мережі різного масштабу: великі національні магістральні мережі, багато регіональних і локальних мереж.

Mережі, які є складовими Інтернету, поширюються на великі відстані та можуть перекривати одна одну, тому будь-яка пара вузлів пов’язана між собою не одним, а багатьма каналами зв’язку, завдяки чому Інтернет забезпечує стійкий зв’язок. При руйнуванні частини мережі пакети інформації можуть обходити ушкоджені ділянки.

Комп’ютери, які працюють у мережі Інтернет, називаються вузлами (іноді хостами). Інтернет взагалі можна уявити як множину вузлів, кожен з яких зв’язаний каналами зв’язку з іншими. Серед вузлів є такі, що надають послуги іншим комп’ютерам — сервери. Наприклад, під час отримання електронної пошти ви звертаєтесь до поштового серверу, бажаєте переглянуть будь-яку Web-сторінку – зв’язуєтесь з певним Web-сервером.

Для приєднання до мережі Інтернет необхідно встановити на ПК спеціалізоване програмне забезпечення, підключити пристрій для прийому/передачі даних (модеми різних типів), та оформити договір з провайдером.

Протокол TCP/IP

Незалежно від того, що комп’ютери в Інтернеті відрізняються своїми платформами, операційними системами, вони прекрасно «спілкуються» один з одним. Це можливо завдяки тому, що вони послуговуються однаковими правилами передавання даних – протоколом TCP/IP. Він прийнятий усіма учасниками Інтернету і підтримується більшістю виробників мережного обладнання.

TCP/IP — основний транспортний протокол передачі даних в локальних мережах та Інтернеті. Абревіатура TCP/IP складається з двох частин: TCP (Transmition Control Protocol – протокол керування передаванням) і IP (Internet Protocol – протокол Internet).

Перша складова протоколу забезпечує надійний зв’язок між комп’ютерами і керує передаванням даних. Протокол TCP поділяє інформацію на порції – пакет, кожному з яких надає номер для правильного відновлення інформації під час одержання. Друга складова (протокол IP) додає до кожного пакета службову інформацію з адресами відправника і одержувача(ів) , забезпечуючи доставку всіх пакетів одержувачеві. Окремі пакети можуть подорожувати різними шляхами Інтернету та дістатися до одержувача у будь-якому порядку. По надходженні всіх пакетів протокол TCP розміщує їх один за одним і забезпечує складання повідомлення. Якщо деякі пакети загубилися, протокол TCP вирішує і цю проблему. Маршрути руху пакетів мережею розраховує спеціальна програма – маршрутизатор.

Інформаційні ресурси Інтернету

Що ж приваблює мільйони користувачів до Інтернету? (думки учнів) Розглянемо його ресурси, які стають доступними за допомогою провайдерів.

  • Гіпертекстова система WWW (World Wide Web)
  • Електронна пошта
  • Віддалений доступ до мережі
  • Тематичні конференції Usenet
  • Розмова в мережі або IRC (Internet Relay Chat)
  • Голосове спілкування і відео конференції
  • FTP (File Transfer Protocol – протокол передавання файлів)

IP-адреси

Усі комп’ютери, об’єднані в локальну мережу, знаходять один одного в автоматичному режимі. Люди взагалі не беруть участь у пересиланні повідомлень завдяки тому, що кожен кмп’ютер має свою адресу, яка називається IP- адресою.

IP- адреса – запис, який точно визначає місцезнаходження комп’ютера в мережі і є записом чотирьох чисел у діапазоні від 0 до 255, відділених крапками, наприклад, 220. 15.68.33.

Запис IP- адреси складається ніби з двох частин: перша означає адресу під мережі Інтернету, до якої підключено вузол, а друга — адресу локально вузла всередині під мережі.

Доменні імені DNS

IP-адреси зручні для ідентифікації комп’ютерів а Інтернеті, але не прийнятні для роботи користувачів (не наочні, погано запам’ятовуються, велика ймовірність помилки при введенні). Тому замість числових IP-адрес застосовується літерна система доменних імен DNS(Doman Name Server- доменне ім’я серверу). Згідно з цією системою ім’я кожного Web-серверу є послідовністю слів, розділених крапками, яка легко запам’ятовується користувачами.

Доменне ім’я однозначно визначає сервер в Інтернеті й складається за ієрархічним принципом.

На найвищому рівні (домен верхнього рівня) звичайно розташовується назва країни, наприклад, uk (Велика Британія), ru (Росія) або ua (Україна). Але частіше замість назви країни ставиться скорочення, відповідне типу організації, якій належить домен: com (комерційний домен), gov (урядовий), mil (військовий), edu (освітній), net (мережний), org (інших організацій). Ліворуч від домену верхнього рівня через крапку дописується позначення міста, штату або організації. Однак цієї частини імені може не бути. Ліворуч від позначення міста (організації) – позначення серверу, яке займає відповідно крайню ліву позицію у доменному імені.

У результаті доменне ім’я серверу (простіше, домен) може мати такий вигляд: kyivstar.net – сервер оператора мобільного зв’язку, домен верхнього рівня net, referat.ru – сервер рефератів, країна ru (Росія).

Відповідність між IP-адресами і доменними іменами встановлюється за допомогою баз данних, розміщених на спеціальних DNS-серверах. Сервери DNS виконують повсякденну роботу, необхідну для функціонування системи доменних імен.

V. Домашнє завданняновні

Індивідуально: підготувати доповіді про основні сервіси Інтернету

VI. Підсумок уроку

Узагальнення навчального матеріалу

                                                                                                    3. 03. 2010

--Valchuk 17,04 17 березня 2010