Відмінності між версіями «Чорне море»

Матеріал з Фізмат Вікіпедії
Перейти до: навігація, пошук
 
(Не показано 20 проміжних версій цього користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
 
[[Файл:Locatie Zwarte Zee.PNG|thumb|210px|''Розташування Чорного моря'']]
 
[[Файл:Locatie Zwarte Zee.PNG|thumb|210px|''Розташування Чорного моря'']]
[[Файл:Black-Sea-NASA.jpg|thumb|210px|''Чорне і [[Азовське море|Азовське]] моря. Компіляція супутникових світлин [[НАСА]] з космосу'']]
+
[[Файл:Black-Sea-NASA.jpg|thumb|210px|''Чорне і Азовське моря. Компіляція супутникових світлин НАСА з космосу'']]
 
[[Файл:Schwarzes Meer und Umgebung.png|thumb|right|210px|''Рельєф чорноморського регіону'']]
 
[[Файл:Schwarzes Meer und Umgebung.png|thumb|right|210px|''Рельєф чорноморського регіону'']]
  
Рядок 32: Рядок 32:
  
 
=== Морське дно ===
 
=== Морське дно ===
Дно моря складається з трьох неправильних співосередніх смуг: континентальної мілини ([[шельф]]у), континентального узбіччя ([[континентальний схил|схилу]]) і дна морського басейну (чорноморська [[абісаль]]).
+
Дно моря складається з трьох неправильних співосередніх смуг: континентальної мілини (шельфу), континентального узбіччя (схилу) і дна морського басейну (чорноморська абісаль).
  
* Континентальна мілина — це зовнішня прибережна смуга до менше ніж 200 м глибини, слабо похилена вбік моря і прикрита [[третинний період|третинними]] відкладами. Вона охоплює приблизно одну чверть морського дна, найширша на північний захід і при [[Керченська затока|Керченській затоці]].  
+
* Континентальна мілина — це зовнішня прибережна смуга до менше ніж 200 м глибини, слабо похилена вбік моря і прикрита третинними відкладами. Вона охоплює приблизно одну чверть морського дна, найширша на північний захід і при Керченській затоці.  
  
* Континентальний схил — це посередня смуга між континентальною мілиною і дном басейну. Воно позначене стрімким нахилом, кут якого коливається переважно в межах від 5° до 8°. На глибині приблизно 2 000 м нахил раптово зменшується і переходить у дно морського басейну. Поверхня схилу зазвичаї дуже нерівна; вона вкрита шаром [[глина|глини]], чорною зверху і ясно-сірою всередині. Забарвлює її [[сірчане залізо]], відкладене у формі дуже дрібних зерен або тоненьких шпильок.
+
* Континентальний схил — це посередня смуга між континентальною мілиною і дном басейну. Воно позначене стрімким нахилом, кут якого коливається переважно в межах від 5° до 8°. На глибині приблизно 2 000 м нахил раптово зменшується і переходить у дно морського басейну. Поверхня схилу зазвичаї дуже нерівна; вона вкрита шаром глини, чорною зверху і ясно-сірою всередині. Забарвлює її сірчане залізо, відкладене у формі дуже дрібних зерен або тоненьких шпильок.
  
 
* Дно морського басейну охоплює близько третини морської площі. Це пласка й одноманітна рівнина, з максимальною глибиною 2 211 м.
 
* Дно морського басейну охоплює близько третини морської площі. Це пласка й одноманітна рівнина, з максимальною глибиною 2 211 м.
  
 
=== Острови ===
 
=== Острови ===
Чорне море має декілька дрібних островів: [[Довгий (острів)|Довгий]], [[Березань]] навпроти [[Дніпровсько-Бузький лиман|лиману]] [[Дніпро|Дніпра]] і [[Зміїний]] проти дельти [[Дунай|Дунаю]].
+
Чорне море має декілька дрібних островів: Довгий, Березань навпроти лиману Дніпра і Зміїний проти дельти Дунаю.
  
 
=== Узбережжя ===
 
=== Узбережжя ===
Узбережжя моря вирівняне. Єдиний виняток — це [[Кримський півострів]], який видається далеко на південь, ділячи море на західну та східну частини. Північно-західний берег Криму й південний берег континенту замикають єдину велику [[Каркінитська затока|Каркінитську затоку]]. Інші кримські затоки: [[Каламітська затока|Каламітська]] на південному-заході та [[Феодосійська затока|Феодосійська]] на південному-сході берега Криму.
+
Узбережжя моря вирівняне. Єдиний виняток — це Кримський півострів, який видається далеко на південь, ділячи море на західну та східну частини. Північно-західний берег Криму й південний берег континенту замикають єдину велику Каркінитську затоку. Інші кримські затоки: Каламітська на південному-заході та Феодосійська на південному-сході берега Криму.
  
* Північно-західне узбережжя низьке й перетяте річками, найбільші з яких [[Дунай]], [[Дністер]], [[Південний Буг|Бог]] і [[Дніпро]]. [[Дельта Дунаю]] низька і болотиста. На північ від неї аж до гирла Дніпра простягається стрімкий кліфовий берег [[Причорноморська низовина|Причорноморської низовини]], порізаний балками і лиманами. Більші [[лиман]]и (Дністра, Бога, Дніпра) сполучені з морем гирлами; менші, що тратять воду в наслідок сильного випарування, кінчаються в замкнених солоних водоймищах. На схід від лиману Дніпра кліф поступово сплощується у лагідно похилі піскові пляжі; на цьому відтинку узбережжя лежать найбільші коси на Чорного моря ([[Джарилгацька коса|Джарилгач]], [[Тендрівська коса|Тендер]] й ін.), що замикають більші чи менші затоки.  
+
* Північно-західне узбережжя низьке й перетяте річками, найбільші з яких Дунай, Дністер, Південний Буг і Дніпро. Дельта Дунаю низька і болотиста. На північ від неї аж до гирла Дніпра простягається стрімкий кліфовий берег Причорноморської низовини, порізаний балками і лиманами. Більші лимани (Дністра, Бога, Дніпра) сполучені з морем гирлами; менші, що тратять воду в наслідок сильного випарування, кінчаються в замкнених солоних водоймищах. На схід від лиману Дніпра кліф поступово сплощується у лагідно похилі піскові пляжі; на цьому відтинку узбережжя лежать найбільші коси на Чорного моря (Джарилгач, Тендер й ін.), що замикають більші чи менші затоки.  
  
* Північно-західне узбережжя [[Кримський півострів|Крим]]у низьке й багате на озера й лаґуни. Південно-західне — пролягає прямовисно до гірських хребтів, воно частково затоплене і творить мальовничий [[ріасовий берег]]. Південно-східний берег Криму пролягає рівнобіжно з [[Кримські гори|горами]], які круто спадають до моря; між горами і морем простягається вузька береговина, дещо розширена при гирлах гірських річок.  
+
* Північно-західне узбережжя Криму низьке й багате на озера й лаґуни. Південно-західне — пролягає прямовисно до гірських хребтів, воно частково затоплене і творить мальовничий ріасовий берег. Південно-східний берег Криму пролягає рівнобіжно з горами, які круто спадають до моря; між горами і морем простягається вузька береговина, дещо розширена при гирлах гірських річок.  
  
* Східне узбережжя моря починається на півночі низьким і пласким берегом [[Таманський півострів|Таманського півострова]]; далі на південь воно гористе.
+
* Східне узбережжя моря починається на півночі низьким і пласким берегом Таманського півострова; далі на південь воно гористе.
  
 
* Південне узбережжя
 
* Південне узбережжя
Рядок 58: Рядок 58:
 
=== Затоки ===
 
=== Затоки ===
 
Найбільші затоки:
 
Найбільші затоки:
* [[Ягорлицька затока|Ягорлицька]]
+
* Ягорлицька
* [[Тендрівська затока|Тендрівська]]
+
* Тендрівська
* [[Джарилгацька затока|Джарилгацька]]
+
* Джарилгацька
* [[Каркінитська затока|Каркінитська]]
+
* Каркінитська
* [[Каламіцька затока|Каламіцька]]
+
* Каламіцька
* [[Феодосійська затока|Феодосійська]]
+
* Феодосійська
* [[Варненська затока|Варненська]]
+
* Варненська
* [[Бургаська затока|Бургаська]]
+
* Бургаська
* [[Синопська затока|Синопська]]
+
* Синопська
* [[Самсунська затока|Самсунська]]
+
* Самсунська
* [[Цемеська затока|Цемеська]]
+
* Цемеська
  
=== Кримський півострів та інш. ===
 
  
== Клімат ==
 
[[Файл:BlackSea-1.A2003105.1035.250m.jpg|міні|праворуч|210пкс|''Хмарний покрив над Чорним морем [[25 квітня]] [[2003]] року'']]
 
Докладніше дивіться: ''[[Клімат Чорного моря]]''
 
 
У зв'язку з середньоконтинентальним положенням моря клімат його переважно континентальний. Лише південне узбережжя [[Кримський півострів|Крим]]у і південно-західне [[Кавказ]]у захищені горами від холодних вітрів з півночі і під впливом лагідних вітрів з Чорного моря мають м'який [[середземноморський клімат]]. Великий вплив на клімат має [[Атлантичний океан]]. Взимку над ним панують переважно північно-східні вітри, що знижують температуру і спричиняють часті бурі. На північно-східному узбережжі, в околицях [[Новоросійськ]]а, дмуть холодні й бурхливі гірські вітри, так звана [[бора|бора́]]. Північно частина моря має пересічну температуру січня близько —3 °C (вона винятково може знижуватися і до —30 °C). Прибережні води Чорного моря замерзають на місяць і довше, плиткі затоки, гирла рік і лимани — від 2 до 3 місяців. Південне узбережжя Криму і південно-західне Кавказу, закриті горами від північних вітрів, зберігають свої температури зимою понад 0 °C (до +6°+8 °C). Пересічна температура липня становить на півночі +22°+23 °C, на півдні до +24 °C. Найменша сума річних опадів припадає на північно-західне узбережжя — 300 мм, найбільша на узбіччях Кавказу — до 1 500 мм.
 
 
== Гідрологія ==
 
 
=== Морська вода ===
 
=== Морська вода ===
  
 
Пересічний об'єм води Чорного моря становить 547 000 км³. На нього впливають такі складові елементи:  
 
Пересічний об'єм води Чорного моря становить 547 000 км³. На нього впливають такі складові елементи:  
* + [[опади]] — 230 000 км³,  
+
* + опади — 230 000 км³,  
 
* + стік континентальних вод — 310 000 км³,  
 
* + стік континентальних вод — 310 000 км³,  
 
* + приплив з Азовського моря — 25 000 км³,  
 
* + приплив з Азовського моря — 25 000 км³,  
Рядок 88: Рядок 80:
 
* - витік через Босфор — 208 000 км³.
 
* - витік через Босфор — 208 000 км³.
  
Дивлячись на відносно молодий геологічний вік моря і завдяки великому допливові прісних вод, що їх приносять річки, також опріснені води з Азовського моря, солоність води Чорного моря є майже на 50% нижча від солоності [[Світовий океан|океану]]. Вона найнижча (13‰) на північному заході та збільшується до 17—18‰ в інших частинах. Солоність змінюється також з глибиною; вона найменша у верхньому шарі й зростає до ~22‰ на глибині 730 м; глибше залишається майже така сама до самого дна.
+
Дивлячись на відносно молодий геологічний вік моря і завдяки великому допливові прісних вод, що їх приносять річки, також опріснені води з Азовського моря, солоність води Чорного моря є майже на 50% нижча від солоності океану. Вона найнижча (13‰) на північному заході та збільшується до 17—18‰ в інших частинах. Солоність змінюється також з глибиною; вона найменша у верхньому шарі й зростає до ~22‰ на глибині 730 м; глибше залишається майже така сама до самого дна.
  
За температурним показником води моря розподіляються на два нерівні шари: верхній — до глибини приблизно 60—80 м і нижчий від 80 м до самого дна, який зберігає майже незмінну температуру — близько +9 °C. Взимку температура води верхнього шару зростає від поверхні до глибини 500 м, влітку вона знижується. Вертикальні зміни температури нерівномірні. На поверхні вона найнижча в лютому: від 0,5 °C на півночі (тут прибережні води покриваються кригою, що сягає 10—20 км від берега, а часом навіть більше), до +5 °C +8 °C на півдні. Найвищу температуру має вода в серпні: від +20 °C на півночі до +25 °C і вище на півдні. Вода в Азовському морі нагрівається до +26 +27 °C, у [[лиман]]ах навіть до +30 °C.
+
За температурним показником води моря розподіляються на два нерівні шари: верхній — до глибини приблизно 60—80 м і нижчий від 80 м до самого дна, який зберігає майже незмінну температуру — близько +9 °C. Взимку температура води верхнього шару зростає від поверхні до глибини 500 м, влітку вона знижується. Вертикальні зміни температури нерівномірні. На поверхні вона найнижча в лютому: від 0,5 °C на півночі (тут прибережні води покриваються кригою, що сягає 10—20 км від берега, а часом навіть більше), до +5 °C +8 °C на півдні. Найвищу температуру має вода в серпні: від +20 °C на півночі до +25 °C і вище на півдні. Вода в Азовському морі нагрівається до +26 +27 °C, у лиманах навіть до +30 °C.
  
[[Густина]] морської води залежить від її солоності і температури. Вона найменша при гирлах річок і біля Керченської затоки (пересічно 1 010 — 1 014 Гр/л і зростає в бік відкритого моря та вглиб (на глибині близько 80 м — 1 020 Гр/л), далі залишається майже така сама до дна.
+
Густина морської води залежить від її солоності і температури. Вона найменша при гирлах річок і біля Керченської затоки (пересічно 1 010 — 1 014 Гр/л і зростає в бік відкритого моря та вглиб (на глибині близько 80 м — 1 020 Гр/л), далі залишається майже така сама до дна.
  
З різних газів морської води найважливішим є [[кисень]] (O), який підтримує органічне життя. Його кількість у верхньому прошаркі води сягає 4—7&nbsp;см³/л води. Зі зростанням глибини швидко зменшується до 0,5&nbsp;см³, на глибині близько 200&nbsp;м. Така кількість не достатньо для підтримки органічного життя, тому воно зникає, за винятком кількох видів бактерій ([[мікроспора естуарії]]). Другу перешкоду для розвитку організмів нижче 200&nbsp;м глибини становить висока кількість [[сірководень|сірководню]] (H<sub>2</sub>S), яка зростає до 6—7 см³ на літр води на глибині 2&nbsp;000&nbsp;м.
+
З різних газів морської води найважливішим є кисень (O), який підтримує органічне життя. Його кількість у верхньому прошаркі води сягає 4—7&nbsp;см³/л води. Зі зростанням глибини швидко зменшується до 0,5&nbsp;см³, на глибині близько 200&nbsp;м. Така кількість не достатньо для підтримки органічного життя, тому воно зникає, за винятком кількох видів бактерій (мікроспора естуарії). Другу перешкоду для розвитку організмів нижче 200&nbsp;м глибини становить висока кількість сірководню (H<sub>2</sub>S), яка зростає до 6—7 см³ на літр води на глибині 2&nbsp;000&nbsp;м.
  
 
Прозорість води доходить пересічно до 16—22 м глибини. Вона є низькою в прибережних районах (2—3 м) і високою в центральних частинах моря (20—27 м).
 
Прозорість води доходить пересічно до 16—22 м глибини. Вона є низькою в прибережних районах (2—3 м) і високою в центральних частинах моря (20—27 м).
Рядок 100: Рядок 92:
 
=== Рухи води ===
 
=== Рухи води ===
  
Поверхня води Чорного моря переважно спокійна. Хвилі виникають за вітряної погоди, особливо взимку. Під час [[буревій|буревіїв]] вони можуть зростати до висоти 15&nbsp;м і більше та загрожувати малим суднам. [[Приплив]]и і відпливи майже непомітні, бо сягають ледве 10&nbsp;см висоти.
+
Поверхня води Чорного моря переважно спокійна. Хвилі виникають за вітряної погоди, особливо взимку. Під час буревіїв вони можуть зростати до висоти 15&nbsp;м і більше та загрожувати малим суднам. Припливи і відпливи майже непомітні, бо сягають ледве 10&nbsp;см висоти.
  
На Чорному моріій є два роди [[морська течія|морських течій]]:  
+
На Чорному моріій є два роди морських течій:  
* поверхневі, спричинені [[циклон]]ним типом вітрів;
+
* поверхневі, спричинені циклонним типом вітрів;
* подвійні течії в [[Босфорська протока|Боспорській]] та [[Керченська протока|Керченській протоках]], спричинені обміном вод різної густоти між двома суміжними морськими басейнами.  
+
* подвійні течії в Боспорській та Керченській протоках, спричинені обміном вод різної густоти між двома суміжними морськими басейнами.  
  
Поверхневі течії творять два замкнені кільця. Ширина західного кільця проти [[річкова дельта|дельти]] Дунаю сягає близько 100&nbsp;км; воно звужується на південь. Швидкість близзько 0,5&nbsp;км/год. Ширина східного кільця замкнена в межах 50&nbsp;— 100&nbsp;км, швидкість течії до 1 км/год.
+
Поверхневі течії творять два замкнені кільця. Ширина західного кільця проти дельти Дунаю сягає близько 100&nbsp;км; воно звужується на південь. Швидкість близзько 0,5&nbsp;км/год. Ширина східного кільця замкнена в межах 50&nbsp;— 100&nbsp;км, швидкість течії до 1 км/год.
  
 
Подвійна течія в Боспорській протоці&nbsp;— це обмін вод між Чорним і Мармуровим морями. Менш солона й легша вода Чорного моря плине як верхня течія до Мармурового зі швидкістю 1—2&nbsp;м/с. Взамін, солоніша і густіша вода Мармурового тече нижньою течією на глибині 50—120&nbsp;м до Чорного зі швидкістю 4 — 6 м/с. Друга подвійна течія&nbsp;— це течія між Чорним і Азовським морем: солоніша вода з Чорного моря переливається нижньою течією до Азовського, а опріснена вода&nbsp;— верхньою течією назустріч з Азовського.
 
Подвійна течія в Боспорській протоці&nbsp;— це обмін вод між Чорним і Мармуровим морями. Менш солона й легша вода Чорного моря плине як верхня течія до Мармурового зі швидкістю 1—2&nbsp;м/с. Взамін, солоніша і густіша вода Мармурового тече нижньою течією на глибині 50—120&nbsp;м до Чорного зі швидкістю 4 — 6 м/с. Друга подвійна течія&nbsp;— це течія між Чорним і Азовським морем: солоніша вода з Чорного моря переливається нижньою течією до Азовського, а опріснена вода&nbsp;— верхньою течією назустріч з Азовського.
Рядок 113: Рядок 105:
  
 
=== Ріки, що впадають ===
 
=== Ріки, що впадають ===
[[Дунай]], [[Дністер]], [[Дніпро]], [[Південний Буг]], [[Мзимта]], [[Ріоні]], [[Кодорі]], [[Інгурі]], [[Чорох]], [[Кизил-Ірмак]], [[Ешлі-Ірмак]], [[Сакар'я]].
+
Дунай, Дністер, Дніпро, Південний Буг, Мзимта, Ріоні, Кодорі, Інгурі, Чорох, Кизил-Ірмак, Ешлі-Ірмак, Сакар'я.
  
 
== Рослинний і тваринний світ ==
 
== Рослинний і тваринний світ ==
[[Файл:Bottlenose Dolphin KSC04pd0178.jpg|міні|праворуч|200пкс|''[[афаліна|Дельфін-афаліна]]<br /> (Tursiops truncatus ponticus)'']]
+
[[Файл:Bottlenose Dolphin KSC04pd0178.jpg|міні|праворуч|200пкс|''Дельфін-афаліна <br /> (Tursiops truncatus ponticus)'']]
[[Файл:Pleuronectes platessa.jpg|міні|праворуч|200пкс|''[[Камбала-глосса]] <br />(Pleuronectes platessa)'']]
+
[[Файл:Pleuronectes platessa.jpg|міні|праворуч|200пкс|''Камбала-глосса <br />(Pleuronectes platessa)'']]
  
Найособливішою характеристикою Чорного моря є відсутність органічного життя у водах на глибині нижче 150&nbsp;— 200&nbsp;м через шар [[сірководень|сірководню]], за винятком кількох анаеробних бактерій. Життя зосереджене головним чином в мілких водах [[континентальний шельф|континентального шельфу]] і в річкових [[гирло|гирлах]] північно-західної частини моря.
+
Найособливішою характеристикою Чорного моря є відсутність органічного життя у водах на глибині нижче 150&nbsp;— 200&nbsp;м через шар сірководню, за винятком кількох анаеробних бактерій. Життя зосереджене головним чином в мілких водах континентального шельфу і в річкових гирлах північно-західної частини моря.
  
 
=== Флора ===
 
=== Флора ===
  
Рослинний світ представлений [[фітопланктон]]ом, що складається приблизно з 350 видів [[одноклітинні|одноклітинних]] організмів, 280 видів донних [[макрофіти|макрофітів]], кількох видів трав і морських [[зелені водорості|зел]]. Промислове значення має морське зело [[філофора рубенс]], що покриває понад 15&nbsp;000&nbsp;км² морського дна і нагромаджує понад 5&nbsp;млн тон біомаси. На мулистих і піскових відкладах спокійних заток росте морська трава [[зостера]], багата на колонії риб.
+
Рослинний світ представлений фітопланктоном, що складається приблизно з 350 видів одноклітинних організмів, 280 видів донних макрофітів, кількох видів трав і морських зелені водоростізел. Промислове значення має морське зело філофора рубенс, що покриває понад 15&nbsp;000&nbsp;км² морського дна і нагромаджує понад 5&nbsp;млн тон біомаси. На мулистих і піскових відкладах спокійних заток росте морська трава зостера, багата на колонії риб.
  
 
=== Фауна ===
 
=== Фауна ===
  
Тваринний світ Чорного моря бідний на види порівняно з [[Середземне море|середземноморською]] фауною (2&nbsp;тис. проти  6 тис. видів). Фауна моря нараховує близько 350 видів [[одноклітинні|найпростіших]] тварин, 650 видів [[ракоподібні|ракових]], понад 200 видів [[молюски|м'якунів]], близько 160 видів риб і 4 ссавців: [[Звичайний тюлень-монах|тюлень]] (''Monachus monachus'') і три види [[дельфін]]ів. Ссавці і риби мають промислове значення. Рибальство дає великі улови [[осетрові|осетрових]], [[скумбрія|скумбрії]], [[сардель|сарделі]], [[оселедець|оселедців]], [[шпрот]]ів, [[хамса|хамси]], [[сарган]]а й ін.
+
Тваринний світ Чорного моря бідний на види порівняно з середземноморською фауною (2&nbsp;тис. проти  6 тис. видів). Фауна моря нараховує близько 350 видів найпростіших тварин, 650 видів ракових, понад 200 видів м'якунів, близько 160 видів риб і 4 ссавців: Звичайний тюлень-монахтюлень (''Monachus monachus'') і три види дельфінів. Ссавці і риби мають промислове значення. Рибальство дає великі улови осетрових, скумбрії, сарделі, оселедців, шпротів, хамси, саргана й ін.
  
 
<center>
 
<center>
Рядок 137: Рядок 129:
 
|[[Файл:Black_Sea_fauna_Seahorse.JPG|border|180px|]]
 
|[[Файл:Black_Sea_fauna_Seahorse.JPG|border|180px|]]
 
|-
 
|-
|<div style='text-align: center;'><small>[[Бичкові|Бичок]] <br /> (Gobiidae)</small></div>
+
|<div style='text-align: center;'><small>Бичок <br /> (Gobiidae)</small></div>
|<div style='text-align: center;'><small>[[Хвостокол|Морський кіт]] <br />(''Dasyatis pastinaca'')</small></div>
+
|<div style='text-align: center;'><small>Морський кіт <br />(''Dasyatis pastinaca'')</small></div>
|<div style='text-align: center;'><small>[[Чорноморська барабулька]] <br />(''Mullus barbatus ponticus'')</small></div>
+
|<div style='text-align: center;'><small>Чорноморська барабулька<br />(''Mullus barbatus ponticus'')</small></div>
|<div style='text-align: center;'><small>[[Морський коник]]<br /> біля [[Румунія|румунського]] узбережжя</small></div>
+
|<div style='text-align: center;'><small>Морський коник<br /> біля румунського узбережжя</small></div>
 
|}
 
|}
 
</center>
 
</center>
Рядок 153: Рядок 145:
 
|[[Файл:Black_sea_fauna_hermit_crab_01.JPG|border|180px|]]
 
|[[Файл:Black_sea_fauna_hermit_crab_01.JPG|border|180px|]]
 
|-
 
|-
|<div style='text-align: center;'><small>[[Медуза]] <br /> біля [[Румунія|румунського]] узбережжя</small></div>
+
|<div style='text-align: center;'><small>Медуза <br /> біля румунського узбережжя</small></div>
 
|<div style='text-align: center;'><small>Голуба губка</small></div>
 
|<div style='text-align: center;'><small>Голуба губка</small></div>
|<div style='text-align: center;'><small>[[Актинія]]</small></div>
+
|<div style='text-align: center;'><small>Актинія</small></div>
|<div style='text-align: center;'><small>[[Актинія]]</small></div>
+
|<div style='text-align: center;'><small>Актинія</small></div>
|<div style='text-align: center;'><small>[[Рак-пустельник]] <br />(Paguroidea)</small></div>
+
|<div style='text-align: center;'><small>Рак-пустельник <br />(Paguroidea)</small></div>
 
|}
 
|}
 
</center>
 
</center>
 
+
[[Категорія: Географічна он-лайн енциклопедія Стежками рідного краю| географічну он-лайн енциклопедію]]
== Історія ==
 
=== Античність ===
 
Зв'язки Північного Причорномор'я з Півднем відомі з праісторичних часів, ще з доби [[Елада|егейської культури]]. Вже в 2 тисячолітті тут оперували грецькі [[пірат]]и й купці, які згодом створили на північних берегах моря купецькі факторії, що перетворилися у [[6 століття до н.е.|VI]]&nbsp;— [[5 століття до н.е.|V]] століттях до Христа на міста-держави. Найважливіші з них: [[Тіра]], [[Ольвія]], [[Керкинітида]] ([[Євпаторія]]), [[Херсонес]], [[Фанаґорія]], [[Танаїс]] та ін. Північне Причорномор'я тоді населяли [[скіфи]], що їх згодом замінили [[сармати]]. Основою народного господарства грецьких міст була торгівля сільськогосподарськими продуктами, головно [[пшениця|пшеницею]], яку експортували до Греції, а завозили [[вино]], [[олія|олію]] і предмети розкоші для скитської верхівки (вироби мистецького промислу, тканини тощо). Впливи високорозвиненої грецької культури сягали за посередництвом грецьких міст углиб східної околиці Європи. З грецьких місь і міських поселень обабіч [[Керченська протока|Керченської протоки]] у [[6 століття до н.е.|VI]]&nbsp;— [[5 століття до н.е.|V]] століттях до Христа постало [[Боспорське царство]] з столицею в [[Пантікапей|Пантікапеї]]. У [[2 століття до н.е.|II]]&nbsp;— [[1 століття до н.е.|I]] століттях до нової ери воно стало частиною [[Понтійське царство|Понтійського царства]], а з [[1 століття|I]] століття [[Римська імперія|Римської імперії]]. Саме на той час припадає другий період економічного і культурного розвитку Північного Причорномор'я.
 
 
 
Наскок [[готи|готів]] у [[3 століття|III столітті]], які увійшли в Причорномор'я й знищили більшість грецьких міст, а з [[4 століття|IV століття]] велике переселення [[тюркські народи|тюрко-монгольських]] народів з [[Азія|Азії]] в причорноморські степи і далі на захід та занепад Римської імперії спричинили занепад майже всіх міст узбережжя; найбільших втрат завдав їм наскок [[гуни|гунів]] у сер. [[4 століття|IV століття]]. За ними перейшли Північного Причорномор'я [[болгари]], [[авари]] й [[угорці]]. У [[9 століття|IX столітті]] [[Візантія]] (Східна Римська імперія) заволоділа уцілілими в [[Кримський півострів|Крим]]у грецькими колоніями (найбільше з них — Херсонес).
 
{{Античні поселення Північного Причорномор'я}}
 
 
 
=== Середньовіччя ===
 
[[Файл:Diego-homem-black-sea-ancient-map-1559.jpg|thumb|210px|''Карта Чорного моря від [[1559]] року'']]
 
 
 
За ранньої доби української історії західне Причорномор'я заселяли предки східних слов'ян&nbsp;— [[анти]], а пізніше літописні племена [[уличі]] і [[тиверці]]. Перші київські князі [[Аскольд]], [[Олег Віщий|Олег]], [[Ігор Старий|Ігор]], [[Ольга (княгиня)|Ольга]], [[Святослав Ігоревич|Святослав]] і [[Володимир Великий|Володимир]] здобули і поширили доступ до Чорного моря, навіть виявили морську експансію: морські походи на [[Царгород]] ([[860]]), а далі походи Олега ([[911]]) й Ігоря ([[945]]) на Візантію, які закінчилися вигідним для Руси торгівельними договорами. Для закріплення доступу до моря збудовано ряд городів: [[Олешшя]] над гирлом Дніпра, [[Пересічень]]&nbsp;— правдоподібно над нижньою течією рік Дністра і Прута, [[Руський порт]] у гирлі Дону; в кін. [[9 століття|IX]] століття [[Тмуторокань]] у гирлі [[Кубань (річка)|Кубані]], що стала центром [[Тмутороканське князівство|Тмутороканського князівства]]. Намагання князя Святослава створити другий руський причілок у гирлі Дунаю в боротьбі з [[Болгарія|Болгарією]] і [[Візантія|Візантією]] не мали успіху. Князь Володимир намагався здобути від Візантії південний Крим, завоював Херсонес ([[Херсонес Таврійський|Корсунь]]), який однак не залишився в його володінні; та Київська держава здобула для себе природний морський кордон (вперше природний кордон українського народу), забезпечила русько-візантійську торгівлю і відкрила на Русь шлях впливам візантійської культури.
 
 
 
Зв'язок Київської держави з Чорним морем послабили орди кочовиків, які напливали зі сходу на причорноморські степи: з початку [[10 століття|X]] століття [[печеніги]], потім на недовгий час [[торки]] і з сер. [[11 століття|XI]] століття [[половці]]. Лише значними потугами продовжував Київ сполучення Дніпром з Чорним морем. Вже з середини [[13 століття|XIII]] сторіччя була втрачена Тмуторокань, що нею заволоділа Візантія. Краще сполучення з морем мало [[Галицьке князівство]], згодом [[Галицько-Волинська держава]], які мали пристані [[Білгород-Дністровськ|Білгород]] і Малий Галич ([[Ґалац]]).
 
 
 
[[Татаро-монгольська навала]] ([[1240]]—[[1241]]) відірвала Україну від моря, хоч сліди українських поселень залишилися. Тоді ж на берегах постали італійські ([[Генуезька республіка|ґенуезькі]] й [[Венеціанська республіка|венеційські]]) колонії: [[Кафа]]&nbsp;— [[Теодосія]] і [[Судак]] у Криму, [[Тана]] в гирлі Дону, [[Акерманська фортеця|Білгород-Монкастро]] в гирлі Дністра, через які проникали на українські землі не тільки західно-европейські товари, але й культурні впливи. Італійські міста визнавали зверхність нового володаря Криму і Причорномор'я&nbsp;— татарської [[Золота Орда|Золотої Орди]].
 
 
 
Наприкінці [[14 століття|XIV]] сторіччя, користаючи з ослаблення Золотої Орди, литовський князь [[Витовт]] відібрав у татар частину Півдня України і поширив свої володіння над Чорним морем, що й уможливило відновити українські колонізаційні заходи, зокрема простежується багато новозаснованих укріплень і митних городів над долішніми течіями Дніпра ([[замок Св. Івана]]), Дністра, Бога, порт у [[Хаджибей|Хаджибеї]] та ін. Ці тимчасові здобутки були втрачені, коли після розпаду Золотої Орди до влади прийшли більше аґресивні орди (середина [[15 століття|XV]] сторіччя): [[Велика Орда]] і зокрема [[Кримське ханство|Кримський ханат]] Останній опанував Крим та більшість північного Причорномор'я і у [[1478]] році визнав зверхність нової потуги&nbsp;— [[Османська імперія|Туреччини]]. У [[1453]] Туреччина захопила Царгород і наприкінці [[15 століття|XV]] століття утвердилася на всьому Чорному морі, що стало відтоді майже на 300 літ її внутрішнею водоймою. Туреччина опанувала й італійські колонії, а [[Молдавське князівство|Молдавія]] стала її [[васал]]ом. Туреччина заснувала над морем фортеці [[Аккерман]] (Білгород) та [[Очаків]]; над нижнім Дніпром постали татарські укріплення. Разом з цим Чорне море перестало бути для України вікном у світ. У висліді татарських наскоків частина лісостепової України була спустошена, і постійно заселена українцями територія відсунулася так далеко від морів, як ніколи перед тим. Виявом самооборони українців було [[козацтво]], зокрема [[Запорізька Січ]] (з сер. [[16 століття|XVI]] сторіччя), яка не тільки спинила наскоки татар, але й сама перейшла до нападів (зокрема [[1589]]—[[1621]]) на своїх [[Чайка (човен)|чайка]]х на прибережні татарські й турецькі міста: [[Євпаторія|Євпаторію]], [[Синоп]], [[Трапезунд]], на фортеці при гирлі Дунаю ([[Аккерман|Білгород]], Кілію, [[Ізмаїл]]), досягаючи навіть передмість [[Стамбул]]у.
 
 
 
=== Російська експансія ===
 
[[Файл:Aivaz theodosia.jpg|right|thumb|210px|''[[Іван Айвазовський]]. Чорноморський флот в Феодосійській бухті. [[1839]]'']]
 
 
 
Значні політичні зміни в басейні Чорного моря почалися в кінці [[17 століття|XVII]] століття коли [[Московська держава|Москва]], користаючи з ослаблення [[Османська імперія|Османської імперії]], в ряді воєн з нею змогла здійснити свої плани: здобути доступ до теплих морів і захопити турецькі володіння на північному Причорномор'ї. Спершу Московське царство здобуло турецько-татарські фортеці на долішнім [[Дон]]у ([[1695]]), потім фортецю [[Азов]]. У ряді воєн з Туреччиною ([[1735]]—[[1739]], [[1768]]—[[1774]], [[1787]]—[[1791]]) Росія витиснула її з Північного Причорномор'я (зокрема на підставі [[Кючук-Кайнарджійський мирний договір|Кучук-Кайнарджійського мирного договору]] ([[1774]]) і у [[1783]] заволоділа всім [[Кримське ханство|Кримським ханством]]. У [[1812]] році до Російської імперії приєднано і Причорномор'я між Дністром і Дунаєм ([[Бесарабія]]). Ліквідація Кримського ханства дозволила його швидку колонізацію українцями (почасти росіянами, менше болгарами, німцями, греками). Таким чином українська етнографічна територія значно збільшилася (нові землі: Південна Україна ([[Новоросія]], [[Таврія]], [[Кубань]]), і вона по віках перерви вже назавжди здобула природний морський кордон та зв'язок зі світом. У [[19 століття|XIX]] столітті важливою подією в історії регіону була [[Кримська війна]] ([[1853]]—[[1856]]).
 
 
 
=== XX століття ===
 
Відроджена українська держава [[1917]] року охопила чорноморське узбережжя від гирла Дністра до Криму й Азовського моря по [[Маріуполь|Маріупіль]]. Військо [[УНР]] зайняло Крим у квітні [[1918]], але мусило його покинути на вимогу німців. Це й спричинило втрату Україною Чорноморського флоту у Севастополі, який вже підняв українські прапори. За гетьмана [[Скоропадський Павло Петрович|П. Скоропадського]] Крим визнав українську зверхність, закріпленню якої перешкодили дальші події.
 
 
 
З кінця [[1918]] по кінець [[1920]] року північне узбережжя Чорного моря було територією боротьби між Армією УНР (1918&nbsp;— 1919), [[більшовики|більшовиками]], французьким десантом, військом [[Денікін Антон Іванович|Денікіна]], а згодом [[Врангель Петро Миколайович|Вранґеля]], а також українськими повстанцями. З кінця [[1920]] року все узбережжя опинилося в руках більшовиків: воно увійшло до складу [[УСРР]], Крим і Кавказький берег до складу [[РРФСР]]; узбережжя між Дунаєм і Дністром ([[Бессарабія]]) окупувала [[Румунія]] до літа [[1940]], коли воно було приєднане до УРСР.
 
 
 
За німецько-радянської війни [[1941]]&nbsp;— [[1945]] років, німецьке військо окупувало Крим від [[1941]]&nbsp;— [[1942]] до другої половини [[1943]]&nbsp;— початку [[1944]]. У [[1954]] році Кримську область приєднано до [[УССР]].
 
 
 
=== Статус проток ===
 
Довгий час не був вирішений міжнародно-правний статус [[Чорноморські протоки|чорноморських проток]] [[Босфор]]у і [[Дарданелли|Дарданелл]]ів та розташованого між ними [[Мармурове море|Мармурового моря]], які були у володінні Туреччини. На підставі [[Кючук-Кайнарджійський мирний договір|Кучук-Кайнарджійського мирного договору]] ([[1774]]) [[Російська імперія]] дістала від [[Османська імперія|Туреччини]] право вільного проходу через [[Чорноморські протоки|протоки]] для торгового флоту. Від [[1821]] року це право одержали й інші держави. Право плавби військових кораблів мали тільки Туреччина і Росія. Після [[Кримська війна|Кримської війни]], на підставі [[Паризький мир (1856)|Паризького мирного договору]], Росія не мала права тримати свій військовий флот на Чорному морі, яке було проголошене нейтральним. Згодом по морю почали плавати воєнні кораблі причорноморських держав, а з деякими обмеженнями й інших держав. Сучасний статус [[Чорноморські протоки|проток]] з невеликими пізнішими змінами регулюють постанови [[Конвенція Монтре|конференції в Монтре]] [[1936]] року; вони передбачають свободу судноплавства по Чорному морю з деякими обмеженнями і для військового флоту.
 
 
 
== Чорне море й українці ==
 
Береги Чорного і [[Азовське море|Азовського]] моря є природними межами українських земель на півдні. Чорне море є природним кордоном України з півдня, одночасно воно пов'язує її зі світом. Цим шляхом від початку її історії проходили з півдня економічні, політичні і культурні впливи; завдяки рікам, що течуть до Чорного моря ([[Дунай]], [[Дністер]], [[Буг]] і насамперед [[Дніпро]], а на східних межах України [[Дон]]), вони могли легко сягати в глибину українських земель. Дніпро і [[Шлях з варяг у греки|Варязький шлях]] були головними артеріями [[Київська Русь|Київської держави]], що сполучали Чорне і Балтійське моря. Над Дніпром і його притоками лежить більшість стародавніх міст Русі-України.
 
 
 
На північному узбережжі Чорного моря перехрещувалися впродовж віків три напрями експансії.
 
* Народи, що жили на Україні (в [[9 століття|IX сторіччі]] Київська держава), хотіли дійти до Чорного моря.
 
* Середземноморські народи (греки, візантійці, італійці) хотіли опанувати найбільше висунену на північ частину моря.
 
* Але на [[Північне Причорномор'я]] (у степову смугу) споконвіку приходили орди [[кочівник|кочовиків]] з [[Азія|Азії]] і намагалися відсунути від Чорного моря народи, які жили на Причорномор'ї, і знищити колонії середземноморських народів.
 
 
 
Так виникали конфлікти за володіння північними берегами Чорного (також Азовського) морів, які тривали століттями. Це й було причиною, що український народ здобув Чорне море як свою тривалу межу пізно: остаточно тільки наприкінці [[18 століття|XVIII сторіччя]].
 
 
 
Сучасну (етнічну) межу українського народу над Чорним морем можна поділити на 4 відтинки:
 
* від гирла Дунаю до Криму,
 
* [[Кримський півострів|Крим]] (аж до [[Керченська протока|Керченської протоки]], що з'єднує Чорне з Азовським морем),
 
* [[Кубань]] до Джубґи — в межах Росії,
 
* від [[Джубга|Джубги]] до [[Гагра|Гагр]], куди доходить мішана російсько-українська етнічна територія (вже зросійщена).
 
 
 
== Економіка ==
 
Вигідне положення, недалека відстань від джерел [[вугілля]] ([[Донбас]]), [[залізна руда|залізної]] ([[Кривий Ріг]], [[Керч]]) і [[марганцева руда|марганцевої]] ([[Нікополь]]) руд, зручна доставка ін. сировини стали причиною буйного розвитку промисловості і значного скупчення населення на чорноморському узбережжі. Найбільшими (у дужках число мешканців у тисячах, станом на [[1986]] рік) осередками є [[Одеса]] (1 132), [[Миколаїв]] (493), [[Херсон]] (352), [[Севастополь]] (345), [[Керч]] (163), [[Новоросійськ]] (175)<ref>Дані за статистикою 1986 року.</ref>.
 
 
 
=== Транспорт ===
 
Транспортна інфраструктура на півночі Чорного моря почала розвиватись в кінці [[18 століття|XVIII]] століття по захопленні Причорномор'я Російською імперією, водночас з колонізацією краю та спорудженням портів у Херсоні ([[1778]]), Севастополі ([[1784]]), Миколаєві ([[1788]]), Ізмаїлі ([[1790]]) й Одесі ([[1794]]). У [[1828]] році розпочалося судноплавне сполучення між Одесою та Євпаторією. [[1838]] року було засноване ''Чорноморське пароплавне товариство'', а [[1856]]&nbsp;— ''Російське товариство мореплавства''. На розвиток морського транспорту мала великий вплив у [[1860-ті|1860-их]] pоках побудова [[залізниця|залізниць]], які пов'язували чорноморські порти зі Східною Європою. Побудова [[Суецький канал|Суецького каналу]] ([[1867]]) уможливила плавбу по [[Індійський океан|Індійському океанові]]. Чорноморський й Азовський [[флот]]и під російським прапором, станом на [[1913]] рік складався з 416 кораблів, 807 вітрильників і 82 моторних суден, разом 473 000 брутто--тон (42% тоннажу Російської імперії). Українські порти обслуговувались переважно закордонними кораблями, зокрема грецькими. 87 % вантажообігу припадало на експорт і ледве 13 % на імпорт, головним чином через Одесу. Експорт чорноморського басейну:
 
* зерно (45 % тоннажу),
 
* вугілля (20 %),
 
* руди (8 %),
 
* метали (2,6 %),
 
* цукор (2 %),
 
* будівельні матеріали тощо.
 
 
 
Воєнні події [[1917]]—[[1921]] років спричинили майже повний занепад чорноморського флоту (станом на [[1922]] рік ледве 5 % довоєнного стану&nbsp;— всього 66 кораблів). [[1925]] року вантажообіг становив 2,1&nbsp;млн тон (19 % довоєнного). Керівництво чорноморсько-азовського пароплавства у [[1922]] році було підпорядковане Центральному управлінню морського флоту в Москві; пізніше перейменоване на ''Радянський торговий флот'', у [[1930]] році — на ''Українське чорноморське пароплавство'', а по війні цілковито реорганізоване й підпорядковане [[Міністерство морського флоту СРСР|Міністерству морського флоту СРСР]] ([[1954]]). За перші п'ятирічки чорноморський флот було частково відбудовано й модернізовано. [[1938]] року флотилія нараховувала 167 суден загальним тоннажем 469&nbsp;000&nbsp;тонн і 200 суден місцевого значення. Обіг зріс з 5,8&nbsp;млн тон (1938) до 10,3&nbsp;млн тон (1940); пасажирський рух до 2&nbsp;млн осіб. Ще більше, ніж до [[Жовтнева революція|революції]], експорт переважав над імпортом; обіг із закордоном сягав 1/3 усіх обігів (у [[1914]] році — половина). Змінилися роди вантажів — на перше місце висунулося кам'яне вугілля, далі — нафта, збіжжя, руди, метали, дерево, сіль, будматеріали та ін.
 
 
 
За часів [[друга світова війна|Другої Світової війни]] загинула половина чорноморського флоту, зазнали знищення порти (особливо в Одесі й Севастополі). Довоєнного стану досягнуто було лише близько [[1950]] року, і відтоді потужність флоту і пасажирський рух постійно, зростали:
 
* [[1960]] рік — 19&nbsp;млн тон — 16,6&nbsp;млрд тонно-миль,
 
* [[1965]] рік — 29&nbsp;млн тон,
 
* [[1970]] рік — 38,2&nbsp;млн тон,
 
* [[1978]]рік — 50,3&nbsp;млн тон — 100,5&nbsp;млрд тонно-миль (1/3 [[СРСР]], 2 % світової флотилії).
 
 
 
Флот було повністю модернізовано; судна модерних типів збудовано на українських [[корабельня]]х (Миколаїв, Одеса, Херсон, Керч), а також за кордоном. Модернізовано [[порт]]и, побудовано великий порт Іллічівськ біля Одеси, розбудовано транспортний зв'язок із закордоном. Як і до війни, в транспортуванні Чорним морем беруть жваву участь грецькі, англійські, французькі, італійські та ін. кораблі. Важливе значення має водне сполучення Дніпро&nbsp;—&nbsp;Чорне море&nbsp;—&nbsp;Дунай. У малому [[каботаж]]і спеціальне значення має привіз до Одеси вугілля із Маріуполя і нафти та мангану з портів [[Кавказ]]у ([[Поті]], [[Туапсе]], [[Батумі]]). У пасажирському русі найбільше значення має Одеса, сполучена пароплавством з усіма важливішими портами Середземного моря: [[Марсель|Марселем]], [[Венеція|Венецією]], [[Бейрут]]ом та ін., а Дунаєм&nbsp;— з [[Будапешт]]ом, [[Бєлград]]ом і [[Відень|Віднем]].
 
 
 
Транспорт [[Нафта|нафти]] та її продуктів, злив у море брудних промислових і побутових [[відходи|відходів]] є причиною забруднення моря, на що тепер звернено увагу науковців та громадскості.
 
 
 
=== Головні порти ===
 
Найбільшим портом (з початку [[19 століття|XIX]]століття) є Одеса; у [[1973]] році її [[вантажообіг]] становив близько 20&nbsp;млн тон, майже половина припадала на (як імпорт так і експорт): нафту і нафтопродукти, далі на руди, вугілля, метали, хімічні речовини. За 25&nbsp;км від Одеси лежить порт [[Іллічівськ]], заснований у [[1950]] році як філіал одеського, від [[1963]] року він став самостійним. Через ці два порти йде різнорідна сировина і промислова продукція. Третім портом (30 км на захід від Одеси) є порт [[Южний]]. При гирлі Дніпра — порт Херсон — розподільний центр дніпровських, морських і залізничних вантажів; він є також важливим пасажирським портом. З порту в Миколаєві вивозять манганові й залізні руди, вугілля; тут і в Севастополі розташовані бази воєнного флоту. Інші великі порти в Криму: Керч, Феодосія та Євпаторія. При гирлі [[Дунай|Дунаю]] — порти [[Ізмаїл]], [[Рені]], [[Джурджулешти]] ([[Молдова]]). На північному Прикавказзі найважливішим портом є Новоросійськ (переважно перевантаження нафти і [[цемент]]у).
 
 
 
* {{UKR}} — [[Євпаторія]], [[Керч]], [[Іллічівськ]], [[Южний]], [[Миколаїв]], [[Одеса]], [[Севастополь]], [[Ялта]]
 
* {{RUS}} — [[Новоросійськ]], [[Сочі]], [[Туапсе]]
 
* {{GEO}} — [[Батумі]], [[Поті]], [[Сухумі]] (Абхазія)
 
* {{TUR}} — [[Самсун]], [[Трабзон]]
 
* {{BUL}} — [[Бургас]], [[Варна (місто)|Варна]]
 
* {{ROM}} — [[Констанца]]
 
 
 
== Природні ресурси Чорного моря і Причорномор'я ==
 
[[Файл:Seas Azov and Black.png|right|thumb|210px|''Чорне море і [[Північне Причорномор'я]]'']]
 
 
 
Вода лиманів та мілководних заток мас значну кількість солей [[натрій|натрію]] (Na), [[калій|калію]] (K), [[магній|магнію]] (Mg); на їх базі працює [[Сакський хімічний завод]] у Криму. У соляних лиманах (наприклад, [[Куяльницький лиман|Куяльницький]], [[Хаджибейський лиман|Хаджибейський]]) є поклади [[лікувальні грязі|лікувальних грязей]].
 
 
 
=== Промислова риболовля ===
 
Чорноморський басейн багатий на біологічні ресурси; найбільше значення має вилов риби (близько 1&nbsp;млн тон щороку)<ref>Дані за який рік?</ref>, головним чином [[хамса]], [[білуга]], [[шпрот]]и, [[осетер]], [[севрюга]], [[тюлька]], [[скумбрія]], [[кефаль]], [[лосось]], [[бички]], [[Оселедець (риба)|оселедці]], [[сардина|сардинки]] та ін. Промислове значення мають деякі водорості, з яких одержують [[агар-агар]], [[йод]] тощо, і молюски [[Мідія (молюск)|мідії]] (колись використовувалась як корм для хатніх тварин). На базі цих ресурсів розвинулася харчова і легка промисловість, особливо рибоконсервна (Одеса, Миколаїв, Херсон, Ізмаїл, Керч та ін.).
 
 
 
=== Рекреаційні ресурси ===
 
Корисні кліматичні умови, наявність піщаних пляжів, краєвиди кримського південного узбережжя, а також згадані лікувальні грязі є причиною, чому чорноморське узбережжя є найважливішим курортним, відпочинковим і туристичним районом України. На берегах Чорного моря відпочивають щороку 10&nbsp;— 12&nbsp;млн осіб. Особливо важливі смуги для курортного господарства: Південне узбережжя Криму з центром у [[Ялта|Ялті]], Одеський курортний район, район [[Евпаторія|Евпаторії]] в Криму і Кавказьке узбережжя Росії, піщані пляжі Болгарії.
 
 
 
== Екологія ==
 
Характерною особливістю Чорного моря є повна (за винятком низки [[анаеробні бактерії|анаеробних бактерій]]) відсутність життя на глибинах понад 150—200 м за рахунок насиченості глибинних шарів води [[сірководень|сірководнем]] (H<sub>2</sub>S).
 
 
 
Узбережжя Чорного моря і басейн річок, що впадають в нього, є районами з високою антропогенною дією, щільно заселеними людиною ще з [[античність|античних часів]]. Екологічний стан Чорного моря в цілому несприятливий. Серед основних чинників, що порушують рівновагу в екологічній системі моря можна виділити:
 
* сильне забруднення річок, що впадають у море, особливо стоки з полів, що містять мінеральні добрива, особливо [[нітрат]]и і [[фосфати]]. Це спричиняє бурхливе зростання фітопланктону («цвітіння» моря — інтенсивний розвиток [[синьо-зелені водорості|синьо-зелених водоростей]]), зменшення прозорості вод і загибель багатоклітинних водоростей.
 
* забруднення вод нафтою і нафтопродуктами (найзабрудненішими районами є західна частина моря, на яку доводиться найбільший об'єм [[танкер]]них перевезень, а також [[акваторія|акваторії]] портів). Це приводить до загибелі морських тварин і забруднення атмосфери за рахунок випаровування нафти і нафтопродуктів з поверхні води.
 
* забруднення вод моря відходами людської життєдіяльності — скидання неочищених або недостатньо очищених стічних вод тощо.
 
* масовий вилов риби і заборонене, але використовуване, донне [[трал]]ення, що знищує донні [[біоценоз]]и.
 
* зміна складу флори і фауни водного світу під впливом антропогенних чинників (зокрема витіснення корінних видів екзотичними, такими, що з'являються в результаті дії людини). Так, наприклад, за оцінками фахівців з Одеського відділення ЮгНИРО<ref> [http://www.yugniro.crimea.com/ ЮгНИРО]</ref>, тільки за одне десятиліття (з [[1976]] по [[1987]] рік) поголів'я [[Афаліна чорноморська|чорноморської афаліни]] скоротилося з 56 тисяч до 7 тисяч особин.
 
 
 
Для охорони навколишнього середовища в районі Чорного моря в [[1998]] році було прийнято [[Угода по збереженню китоподібних у Чорному та Середземному морях|Угоду по збереженню китоподібних у Чорному та Середземному морях]] [[:en:ACCOBAMS]] ({{lang-en|Agreement on the Conservation of Cetaceans of the Black Sea, Mediterranean Sea and Contiguous Atlantik Area}}), де одним з основних питань є охорона [[дельфін]]ів.
 
 
 
Основним міжнародним документом, що регулює питання охорони Чорного моря, є [http://zakon.nau.ua/doc/?code=995_065 Конвенція про захист Чорного моря від забруднення]'', підписана шістьма чорноморськими країнами — Болгарією, Грузією, Росією, Румунією, Туреччиною і Україною в [[1992]] в [[Бухарест]]і (''Бухарестська конвенція''). Також в червні [[1994]] року представниками Австрії, Болгарії, Хорватії, Чеської Республіки, Німеччини, Угорщини, Молдавії, Румунії, Словаччини, Словенії, України і Європейського Союзу в [[Софія|Софії]] була підписана ''[[Конвенція про співпрацю по захисту і стійкому розвитку річки Дунай]]''. В результаті були створені [[Чорноморська комісія]] ([[Стамбул]]), і [[Міжнародна комісія з охорони річки Дунай]] ([[Відень]]). Ці органи виконують функцію координації природоохоронних програм, здійснюваних в рамках конвенцій.
 
 
 
== Чорне море в публіцистиці, науці, і культурі ==
 
[[Файл:Aiv Black Sea1.jpg|thumb|210px|''[[Іван Айвазовський]]. Чорне море. [[1881]]'']]
 
Зацікавлення чорноморською проблематикою пожвавлюється на Україні в [[19 століття|XIX]]-[[20 століття|XX]] століттях. За [[Російська революція 1905—1907|російської революції]] [[1905]] року в колах південно-українського дворянства була популярна думка про утворення автономної Чорноморської республіки з центром в Одесі. За [[Перша Світова війна|Першої Світової]] війни серед українців зростає зацікавлення проблемою проток, що сполучають Чорне і Середземне море. Тоді ж у провідних українських політичних колах обговорювались плани утворення так званої Чорноморської федерації країн, що перебувають
 
 
 
{{цитата|у сфері нашої чорноморської орієнтації, об'єднані Чорним морем, як центром комунікації, в різнорідних культурних і політичних взаєминах<ref>[[Грушевський Михайло Сергійович|М. Грушевський]] у книзі «На порозі Нової України», К. 1918.</ref>}}
 
 
 
На геополітичне значення Чорного моря для України звернув увагу [[Рудницький]]<ref>''Рудницький С.'' «Українська справа зі становища політичної географії», 1923.</ref>. [[Липа Юрій Іванович|Юрій Липа]] розвинув «чорноморську доктрину» ([[1940]]) і створив з [[Биковський|Л. Биковським]] та ін. Український Чорноморський Інститут, який виявив у [[1940-ві|1940-их]] pоках досить жваву видавничу діяльність (''«Чорноморський Збірник»'' та ін. видання).
 
 
 
Історичним проблемам Чорного моря присвячували велику увагу українські вчені, зокрема історики, археологи й економісти ([[Скальковський Аполлон Олександрович|А.&nbsp;Скальковський]], [[Слабченко Михайло Єлисейович|М.&nbsp;Слабченко]], [[Дложевський|О.&nbsp;Дложевський]], [[Міллер|М.&nbsp;Міллер]], [[Коцевалов|А.&nbsp;Коцевалов]], [[Тищенко Микола Федорович|М.&nbsp;Тищенко]] й ін.). Для дослідження цих питань багато зробили також Одеське товариство історії і старожитностей і Таврійська архівна комісія, а в [[1920-ті|1920-х]] роках&nbsp;— Одеське товариство краєзнавства й Одеське наукове товариство при ВУАН.
 
 
 
Над вивченням Чорного моря та його ресурсів працювали різні науково-дослідні установи: Інститут біології південних морів АН УРСР, Морський гідрофізичний інститут АН УРСР (обидва в Севастополі); Азово-Чорноморський науково-дослідний інститут морського і рибного господарства та океанографії (Керч), Севастопільський відділ Державного океанографічного інституту, Чорноморський філіал Всесоюзного науково-дослідного проектного інституту морського флоту та ін.
 
 
 
Чорному морю присвячено увагу в українському письменстві:[[Шевченко Тарас Григорович|Т.&nbsp;Шевченко]], [[Олесь Олександр|О.&nbsp;Олесь]], [[Коцюбинський Михайло Михайлович|М.&nbsp;Коцюбинський]], [[Яновський Юрій Іванович|Ю.&nbsp;Яновський]], [[Тулуб Зінаїда Павлівна|3.&nbsp;Тулуб]] та ін. І в мистецтві: [[Айвазовський Іван Костянтинович|І.&nbsp;Айвазовський]], [[Куїнджі Архип Іванович|А.&nbsp;Куїнджі]], [[Васильківський Сергій Іванович|С.&nbsp;Васильківський]], [[Грищенко Олексій|О.&nbsp;Грищенко]] й ін.
 
 
 
== Регіональні організації Чорноморського басейну ==
 
[[Файл:Europe location GUAM-uk.png|right|thumb|210px|[[ГУАМ]] - Організація за демократію та економічний розвиток<br />{{legend|#ff7f40|члени}} {{legend|#00ff00|спостерігачі}}]]
 

Поточна версія на 17:18, 17 травня 2010

Розташування Чорного моря
Чорне і Азовське моря. Компіляція супутникових світлин НАСА з космосу
Рельєф чорноморського регіону

Чо́рне мо́ре— море між Європою і Західною Азією (проходить водна межа між Європою і Малою Азією). Сполучене протокою Босфор із Мармуровим морем. Площа 422 тис.км², найбільша глибина до 2 211 м (на південь від Ялти), солоність 17-18 ‰. Нижче глибини 150 м органічне життя відсутнє (сірководень). Розвинене рибальство (ставрида, скумбрія, тюлька, кефаль, бички, шпрот, осетрові, камбала,хамса, судак,креветки). Чорне море — важливий район транспортних перевезень: зерно, залізна руда, металопрокат, боксити, непродовольчі товари особистого вжитку. Один з найбільших курортних регіонів Євразії.

Чорне море — внутрішнє континентальне море Атлантичного океану (пов'язане з ним через протоку Босфор, Мармурове море, протоку Дарданелли, Егейське та Середземне море), знаходиться між масивом Східної Європи на півночі, Малою Азією на півдні, Кавказом на сході і Балканським півостровом на заході. Чорне море омиває береги України, Росії, Грузії, Туреччини, Болгарії і Румунії.

Етимологія

Чорне море мало в минулому різні назви. Стародавні греки називали його Понтом Аксінським — негостинне море, а згодом, після успішної колонізації його берегів,— Понтом Евксінським — гостинне море. По ньому проходили важливі торгові шляхи, що зв'язували античні держави і племена Північного Причорномор'я з Південним Причорномор'ям і Середземномор'ям. Деякі античні письменники (Феокріт, Сенека, Лукан) називали це море Скіфським.

З 9 століття в «Повісті временних літ», в арабських (Аль Масуді) та західних (Гельмольд) джерелах, Чорне море називали Руським. Київський літопис;— Понтійським (або Понетським) морем.

З часом прищепилася у різних народів сучасна назва «Чорне море» (Karadeniz), може, через чорний колір води на значній глибині, може, також завдяки його бурхливості.

Історія геологічного розвитку

Ймовірні межі озера, що існувало до прориву середземноморських вод крізь Босфор

За геологічними і геофізичними даними в історії формування Чорного моря виділяють чотири протяжних етапи:

  • Пізня юра— рання крейда
  • Пізня крейдаp— еоцен
  • олігоцен— міоцен
  • пліоцен— антропоген

Історично (з погляду геології) Чорним морем вважають басейн, що залишився по колишньому середньоєвразійському морю Тетіді (Тетіс), яке існувало від кінця палеозойської ери до середини третинного періоду. У висліді альпійських горотвірних рухів, що відбувалися в треторяді, море Тетіди поділилося на низку басейнів. Одним з них був Понтус, що простягався від Молдавії на заході до Аральського моря на сході. Наприкінці третинного періоду він відокремився від Каспійського моря і скоротився до обсягу теперішнього Чорного моря.

Впродовж льодовикової доби плейстоценської епохи рівень моря піднявся і мав кілька разів зв'язок з Середземним і Каспійським. Однак, за польодовикового часу площа його скоротилася, воно опріснилося (за рахунок танення льодовиків, та слабкого випаровування за низьких температур) й обнизилося нижче рівня океану. 6-8 тис. pоків потому утворилася Боспорська протока. Солоні води Середземного моря влилися до Чорного й виповнили його басейн. Вони знищили прісноводну фауну, і на її місці виникла солоноводна фауна Середземного басейну. У висліді підвищення морського рівня вода затопила нижчі частини річкових долин й утворила лимани.

Морфологія

Дністровський лиман. Знімок з космосу

Площа Чорного моря Воно має приблизно овальну форму, рівнобіжна вісь якої простягається на 1 150 км, полуденникова (північ — південь) 580 км (найкоротша 265 км, бо з півночі в море глибоко врізається Кримський півострів). Водна поверхня Чорного моря має 420,3 тис. км², середня глибина — 1 300 м, найбільша — 2 211 м, об'єм води — 547,0 тис. км³.

Морське дно

Дно моря складається з трьох неправильних співосередніх смуг: континентальної мілини (шельфу), континентального узбіччя (схилу) і дна морського басейну (чорноморська абісаль).

  • Континентальна мілина — це зовнішня прибережна смуга до менше ніж 200 м глибини, слабо похилена вбік моря і прикрита третинними відкладами. Вона охоплює приблизно одну чверть морського дна, найширша на північний захід і при Керченській затоці.
  • Континентальний схил — це посередня смуга між континентальною мілиною і дном басейну. Воно позначене стрімким нахилом, кут якого коливається переважно в межах від 5° до 8°. На глибині приблизно 2 000 м нахил раптово зменшується і переходить у дно морського басейну. Поверхня схилу зазвичаї дуже нерівна; вона вкрита шаром глини, чорною зверху і ясно-сірою всередині. Забарвлює її сірчане залізо, відкладене у формі дуже дрібних зерен або тоненьких шпильок.
  • Дно морського басейну охоплює близько третини морської площі. Це пласка й одноманітна рівнина, з максимальною глибиною 2 211 м.

Острови

Чорне море має декілька дрібних островів: Довгий, Березань навпроти лиману Дніпра і Зміїний проти дельти Дунаю.

Узбережжя

Узбережжя моря вирівняне. Єдиний виняток — це Кримський півострів, який видається далеко на південь, ділячи море на західну та східну частини. Північно-західний берег Криму й південний берег континенту замикають єдину велику Каркінитську затоку. Інші кримські затоки: Каламітська на південному-заході та Феодосійська на південному-сході берега Криму.

  • Північно-західне узбережжя низьке й перетяте річками, найбільші з яких Дунай, Дністер, Південний Буг і Дніпро. Дельта Дунаю низька і болотиста. На північ від неї аж до гирла Дніпра простягається стрімкий кліфовий берег Причорноморської низовини, порізаний балками і лиманами. Більші лимани (Дністра, Бога, Дніпра) сполучені з морем гирлами; менші, що тратять воду в наслідок сильного випарування, кінчаються в замкнених солоних водоймищах. На схід від лиману Дніпра кліф поступово сплощується у лагідно похилі піскові пляжі; на цьому відтинку узбережжя лежать найбільші коси на Чорного моря (Джарилгач, Тендер й ін.), що замикають більші чи менші затоки.
  • Північно-західне узбережжя Криму низьке й багате на озера й лаґуни. Південно-західне — пролягає прямовисно до гірських хребтів, воно частково затоплене і творить мальовничий ріасовий берег. Південно-східний берег Криму пролягає рівнобіжно з горами, які круто спадають до моря; між горами і морем простягається вузька береговина, дещо розширена при гирлах гірських річок.
  • Східне узбережжя моря починається на півночі низьким і пласким берегом Таманського півострова; далі на південь воно гористе.
  • Південне узбережжя
  • Південно-західне узбережжя

Затоки

Найбільші затоки:

  • Ягорлицька
  • Тендрівська
  • Джарилгацька
  • Каркінитська
  • Каламіцька
  • Феодосійська
  • Варненська
  • Бургаська
  • Синопська
  • Самсунська
  • Цемеська


Морська вода

Пересічний об'єм води Чорного моря становить 547 000 км³. На нього впливають такі складові елементи:

  • + опади — 230 000 км³,
  • + стік континентальних вод — 310 000 км³,
  • + приплив з Азовського моря — 25 000 км³,
  • - втрата через випаровування з поверхні — 357 000 км³,
  • - витік через Босфор — 208 000 км³.

Дивлячись на відносно молодий геологічний вік моря і завдяки великому допливові прісних вод, що їх приносять річки, також опріснені води з Азовського моря, солоність води Чорного моря є майже на 50% нижча від солоності океану. Вона найнижча (13‰) на північному заході та збільшується до 17—18‰ в інших частинах. Солоність змінюється також з глибиною; вона найменша у верхньому шарі й зростає до ~22‰ на глибині 730 м; глибше залишається майже така сама до самого дна.

За температурним показником води моря розподіляються на два нерівні шари: верхній — до глибини приблизно 60—80 м і нижчий від 80 м до самого дна, який зберігає майже незмінну температуру — близько +9 °C. Взимку температура води верхнього шару зростає від поверхні до глибини 500 м, влітку вона знижується. Вертикальні зміни температури нерівномірні. На поверхні вона найнижча в лютому: від 0,5 °C на півночі (тут прибережні води покриваються кригою, що сягає 10—20 км від берега, а часом навіть більше), до +5 °C +8 °C на півдні. Найвищу температуру має вода в серпні: від +20 °C на півночі до +25 °C і вище на півдні. Вода в Азовському морі нагрівається до +26 +27 °C, у лиманах навіть до +30 °C.

Густина морської води залежить від її солоності і температури. Вона найменша при гирлах річок і біля Керченської затоки (пересічно 1 010 — 1 014 Гр/л і зростає в бік відкритого моря та вглиб (на глибині близько 80 м — 1 020 Гр/л), далі залишається майже така сама до дна.

З різних газів морської води найважливішим є кисень (O), який підтримує органічне життя. Його кількість у верхньому прошаркі води сягає 4—7 см³/л води. Зі зростанням глибини швидко зменшується до 0,5 см³, на глибині близько 200 м. Така кількість не достатньо для підтримки органічного життя, тому воно зникає, за винятком кількох видів бактерій (мікроспора естуарії). Другу перешкоду для розвитку організмів нижче 200 м глибини становить висока кількість сірководню (H2S), яка зростає до 6—7 см³ на літр води на глибині 2 000 м.

Прозорість води доходить пересічно до 16—22 м глибини. Вона є низькою в прибережних районах (2—3 м) і високою в центральних частинах моря (20—27 м).

Рухи води

Поверхня води Чорного моря переважно спокійна. Хвилі виникають за вітряної погоди, особливо взимку. Під час буревіїв вони можуть зростати до висоти 15 м і більше та загрожувати малим суднам. Припливи і відпливи майже непомітні, бо сягають ледве 10 см висоти.

На Чорному моріій є два роди морських течій:

  • поверхневі, спричинені циклонним типом вітрів;
  • подвійні течії в Боспорській та Керченській протоках, спричинені обміном вод різної густоти між двома суміжними морськими басейнами.

Поверхневі течії творять два замкнені кільця. Ширина західного кільця проти дельти Дунаю сягає близько 100 км; воно звужується на південь. Швидкість близзько 0,5 км/год. Ширина східного кільця замкнена в межах 50 — 100 км, швидкість течії до 1 км/год.

Подвійна течія в Боспорській протоці — це обмін вод між Чорним і Мармуровим морями. Менш солона й легша вода Чорного моря плине як верхня течія до Мармурового зі швидкістю 1—2 м/с. Взамін, солоніша і густіша вода Мармурового тече нижньою течією на глибині 50—120 м до Чорного зі швидкістю 4 — 6 м/с. Друга подвійна течія — це течія між Чорним і Азовським морем: солоніша вода з Чорного моря переливається нижньою течією до Азовського, а опріснена вода — верхньою течією назустріч з Азовського.

Крім горизонтальних течій існують вертикальні рухи, але вони обмежені верхнім шаром води — приблизно 80 м.

Ріки, що впадають

Дунай, Дністер, Дніпро, Південний Буг, Мзимта, Ріоні, Кодорі, Інгурі, Чорох, Кизил-Ірмак, Ешлі-Ірмак, Сакар'я.

Рослинний і тваринний світ

Дельфін-афаліна
(Tursiops truncatus ponticus)
Камбала-глосса
(Pleuronectes platessa)

Найособливішою характеристикою Чорного моря є відсутність органічного життя у водах на глибині нижче 150 — 200 м через шар сірководню, за винятком кількох анаеробних бактерій. Життя зосереджене головним чином в мілких водах континентального шельфу і в річкових гирлах північно-західної частини моря.

Флора

Рослинний світ представлений фітопланктоном, що складається приблизно з 350 видів одноклітинних організмів, 280 видів донних макрофітів, кількох видів трав і морських зелені водоростізел. Промислове значення має морське зело філофора рубенс, що покриває понад 15 000 км² морського дна і нагромаджує понад 5 млн тон біомаси. На мулистих і піскових відкладах спокійних заток росте морська трава зостера, багата на колонії риб.

Фауна

Тваринний світ Чорного моря бідний на види порівняно з середземноморською фауною (2 тис. проти 6 тис. видів). Фауна моря нараховує близько 350 видів найпростіших тварин, 650 видів ракових, понад 200 видів м'якунів, близько 160 видів риб і 4 ссавців: Звичайний тюлень-монахтюлень (Monachus monachus) і три види дельфінів. Ссавці і риби мають промислове значення. Рибальство дає великі улови осетрових, скумбрії, сарделі, оселедців, шпротів, хамси, саргана й ін.

Black sea fauna goby 01.jpg Black sea fauna stingray 01.jpg Black sea mullus barbatus ponticus 01.jpg Black Sea fauna Seahorse.JPG
Бичок
(Gobiidae)
Морський кіт
(Dasyatis pastinaca)
Чорноморська барабулька
(Mullus barbatus ponticus)
Морський коник
біля румунського узбережжя
Black sea fauna jelly 01.jpg Black sea fauna blue sponge.jpg Black sea fauna actinia 02.JPG Black sea fauna actinia 01.jpg Black sea fauna hermit crab 01.JPG
Медуза
біля румунського узбережжя
Голуба губка
Актинія
Актинія
Рак-пустельник
(Paguroidea)