Чорне море

Матеріал з Фізмат Вікіпедії
Перейти до: навігація, пошук

Шаблон:Coord Шаблон:Море

Розташування Чорного моря
Чорне і Азовське моря. Компіляція супутникових світлин НАСА з космосу
Рельєф чорноморського регіону

Чо́рне мо́ре (Шаблон:Lang-bg, Шаблон:Lang-ka, Шаблон:Lang-ru, Шаблон:Lang-ro, Шаблон:Lang-tr) — море між Європою і Західною Азією (проходить водна межа між Європою і Малою Азією). Сполучене протокою Босфор із Мармуровим морем. Площа 422 тис. км², найбільша глибина до 2 211 м (на південь від Ялти), солоність 17-18 ‰. Нижче глибини 150 м органічне життя відсутнє (сірководень). Розвинене рибальство (ставрида, скумбрія, тюлька, кефаль, бички, шпрот, осетрові, камбала, хамса, судак, креветки). Чорне море — важливий район транспортних перевезень: зерно, залізна руда, металопрокат, боксити, непродовольчі товари особистого вжитку. Один з найбільших курортних регіонів Євразії.

Чорне море — внутрішнє континентальне море Атлантичного океану (пов'язане з ним через протоку Босфор, Мармурове море, протоку Дарданелли, Егейське та Середземне море), знаходиться між масивом Східної Європи на півночі, Малою Азією на півдні, Кавказом на сході і Балканським півостровом на заході. Чорне море омиває береги України, Росії, Грузії, Туреччини, Болгарії і Румунії.

Етимологія

Чорне море мало в минулому різні назви. Стародавні греки називали його Понтом Аксінським (Шаблон:Lang-el — негостинне море), а згодом, після успішної колонізації його берегів, — Понтом Евксінським (Шаблон:Lang-el — гостинне море). По ньому проходили важливі торгові шляхи, що зв'язували античні держави і племена Північного Причорномор'я з Південним Причорномор'ям і Середземномор'ям. Деякі античні письменники (Феокріт, Сенека, Лукан) називали це море Скіфським.

З 9 століття в «Повісті временних літ», в арабських (Аль Масуді) та західних (Гельмольд) джерелах, Чорне море називали Руським. Київський літопис — Понтійським (або Понетським) морем.

З часом прищепилася у різних народів сучасна назва «Чорне море» (Шаблон:Lang-tr), може, через чорний колір води на значній глибині, може, також завдяки його бурхливості.

Геологія

Докладніше дивіться: Геологія Чорного моря

Історія геологічного розвитку

Ймовірні межі озера, що існувало до прориву середземноморських вод крізь Босфор

За геологічними і геофізичними даними в історії формування Чорного моря виділяють чотири протяжних етапи:

Історично (з погляду геології) Чорним морем вважають басейн, що залишився по колишньому середньоєвразійському морю Тетіді (Тетіс), яке існувало від кінця палеозойської ери до середини третинного періоду. У висліді альпійських горотвірних рухів, що відбувалися в треторяді, море Тетіди поділилося на низку басейнів. Одним з них був Понтус, що простягався від Молдавії на заході до Аральського моря на сході. Наприкінці третинного періоду він відокремився від Каспійського моря і скоротився до обсягу теперішнього Чорного моря.

Впродовж льодовикової доби плейстоценської епохи рівень моря піднявся і мав кілька разів зв'язок з Середземним і Каспійським. Однак, за польодовикового часу площа його скоротилася, воно опріснилося (за рахунок танення льодовиків, та слабкого випаровування за низьких температур) й обнизилося нижче рівня океану. 6-8 тис. pоків потому утворилася Боспорська протока. Солоні води Середземного моря влилися до Чорного й виповнили його басейн. Вони знищили прісноводну фауну, і на її місці виникла солоноводна фауна Середземного басейну. У висліді підвищення морського рівня вода затопила нижчі частини річкових долин й утворила лимани.

Докладніше дивіться: Теорія Чорноморського потопу

Морфологія

Дністровський лиман. Знімок з космосу

Площа Чорного моря Воно має приблизно овальну форму, рівнобіжна вісь якої простягається на 1 150 км, полуденникова (північ — південь) 580 км (найкоротша 265 км, бо з півночі в море глибоко врізається Кримський півострів). Водна поверхня Чорного моря має 420,3 тис. км², середня глибина — 1 300 м, найбільша — 2 211 м, об'єм води — 547,0 тис. км³.

Морське дно

Дно моря складається з трьох неправильних співосередніх смуг: континентальної мілини (шельфу), континентального узбіччя (схилу) і дна морського басейну (чорноморська абісаль).

  • Континентальна мілина — це зовнішня прибережна смуга до менше ніж 200 м глибини, слабо похилена вбік моря і прикрита третинними відкладами. Вона охоплює приблизно одну чверть морського дна, найширша на північний захід і при Керченській затоці.
  • Континентальний схил — це посередня смуга між континентальною мілиною і дном басейну. Воно позначене стрімким нахилом, кут якого коливається переважно в межах від 5° до 8°. На глибині приблизно 2 000 м нахил раптово зменшується і переходить у дно морського басейну. Поверхня схилу зазвичаї дуже нерівна; вона вкрита шаром глини, чорною зверху і ясно-сірою всередині. Забарвлює її сірчане залізо, відкладене у формі дуже дрібних зерен або тоненьких шпильок.
  • Дно морського басейну охоплює близько третини морської площі. Це пласка й одноманітна рівнина, з максимальною глибиною 2 211 м.

Острови

Чорне море має декілька дрібних островів: Довгий, Березань навпроти лиману Дніпра і Зміїний проти дельти Дунаю.

Узбережжя

Узбережжя моря вирівняне. Єдиний виняток — це Кримський півострів, який видається далеко на південь, ділячи море на західну та східну частини. Північно-західний берег Криму й південний берег континенту замикають єдину велику Каркінитську затоку. Інші кримські затоки: Каламітська на південному-заході та Феодосійська на південному-сході берега Криму.

  • Північно-західне узбережжя низьке й перетяте річками, найбільші з яких Дунай, Дністер, Бог і Дніпро. Дельта Дунаю низька і болотиста. На північ від неї аж до гирла Дніпра простягається стрімкий кліфовий берег Причорноморської низовини, порізаний балками і лиманами. Більші лимани (Дністра, Бога, Дніпра) сполучені з морем гирлами; менші, що тратять воду в наслідок сильного випарування, кінчаються в замкнених солоних водоймищах. На схід від лиману Дніпра кліф поступово сплощується у лагідно похилі піскові пляжі; на цьому відтинку узбережжя лежать найбільші коси на Чорного моря (Джарилгач, Тендер й ін.), що замикають більші чи менші затоки.
  • Північно-західне узбережжя Криму низьке й багате на озера й лаґуни. Південно-західне — пролягає прямовисно до гірських хребтів, воно частково затоплене і творить мальовничий ріасовий берег. Південно-східний берег Криму пролягає рівнобіжно з горами, які круто спадають до моря; між горами і морем простягається вузька береговина, дещо розширена при гирлах гірських річок.
  • Східне узбережжя моря починається на півночі низьким і пласким берегом Таманського півострова; далі на південь воно гористе.
  • Південне узбережжя
  • Південно-західне узбережжя

Затоки

Найбільші затоки:

Кримський півострів та інш.

Клімат

Файл:BlackSea-1.A2003105.1035.250m.jpg
Хмарний покрив над Чорним морем 25 квітня 2003 року

Докладніше дивіться: Клімат Чорного моря

У зв'язку з середньоконтинентальним положенням моря клімат його переважно континентальний. Лише південне узбережжя Криму і південно-західне Кавказу захищені горами від холодних вітрів з півночі і під впливом лагідних вітрів з Чорного моря мають м'який середземноморський клімат. Великий вплив на клімат має Атлантичний океан. Взимку над ним панують переважно північно-східні вітри, що знижують температуру і спричиняють часті бурі. На північно-східному узбережжі, в околицях Новоросійська, дмуть холодні й бурхливі гірські вітри, так звана бора́. Північно частина моря має пересічну температуру січня близько —3 °C (вона винятково може знижуватися і до —30 °C). Прибережні води Чорного моря замерзають на місяць і довше, плиткі затоки, гирла рік і лимани — від 2 до 3 місяців. Південне узбережжя Криму і південно-західне Кавказу, закриті горами від північних вітрів, зберігають свої температури зимою понад 0 °C (до +6°+8 °C). Пересічна температура липня становить на півночі +22°+23 °C, на півдні до +24 °C. Найменша сума річних опадів припадає на північно-західне узбережжя — 300 мм, найбільша на узбіччях Кавказу — до 1 500 мм.

Гідрологія

Морська вода

Пересічний об'єм води Чорного моря становить 547 000 км³. На нього впливають такі складові елементи:

  • + опади — 230 000 км³,
  • + стік континентальних вод — 310 000 км³,
  • + приплив з Азовського моря — 25 000 км³,
  • - втрата через випаровування з поверхні — 357 000 км³,
  • - витік через Босфор — 208 000 км³.

Дивлячись на відносно молодий геологічний вік моря і завдяки великому допливові прісних вод, що їх приносять річки, також опріснені води з Азовського моря, солоність води Чорного моря є майже на 50% нижча від солоності океану. Вона найнижча (13‰) на північному заході та збільшується до 17—18‰ в інших частинах. Солоність змінюється також з глибиною; вона найменша у верхньому шарі й зростає до ~22‰ на глибині 730 м; глибше залишається майже така сама до самого дна.

За температурним показником води моря розподіляються на два нерівні шари: верхній — до глибини приблизно 60—80 м і нижчий від 80 м до самого дна, який зберігає майже незмінну температуру — близько +9 °C. Взимку температура води верхнього шару зростає від поверхні до глибини 500 м, влітку вона знижується. Вертикальні зміни температури нерівномірні. На поверхні вона найнижча в лютому: від 0,5 °C на півночі (тут прибережні води покриваються кригою, що сягає 10—20 км від берега, а часом навіть більше), до +5 °C +8 °C на півдні. Найвищу температуру має вода в серпні: від +20 °C на півночі до +25 °C і вище на півдні. Вода в Азовському морі нагрівається до +26 +27 °C, у лиманах навіть до +30 °C.

Густина морської води залежить від її солоності і температури. Вона найменша при гирлах річок і біля Керченської затоки (пересічно 1 010 — 1 014 Гр/л і зростає в бік відкритого моря та вглиб (на глибині близько 80 м — 1 020 Гр/л), далі залишається майже така сама до дна.

З різних газів морської води найважливішим є кисень (O), який підтримує органічне життя. Його кількість у верхньому прошаркі води сягає 4—7 см³/л води. Зі зростанням глибини швидко зменшується до 0,5 см³, на глибині близько 200 м. Така кількість не достатньо для підтримки органічного життя, тому воно зникає, за винятком кількох видів бактерій (мікроспора естуарії). Другу перешкоду для розвитку організмів нижче 200 м глибини становить висока кількість сірководню (H2S), яка зростає до 6—7 см³ на літр води на глибині 2 000 м.

Прозорість води доходить пересічно до 16—22 м глибини. Вона є низькою в прибережних районах (2—3 м) і високою в центральних частинах моря (20—27 м).

Рухи води

Поверхня води Чорного моря переважно спокійна. Хвилі виникають за вітряної погоди, особливо взимку. Під час буревіїв вони можуть зростати до висоти 15 м і більше та загрожувати малим суднам. Припливи і відпливи майже непомітні, бо сягають ледве 10 см висоти.

На Чорному моріій є два роди морських течій:

Поверхневі течії творять два замкнені кільця. Ширина західного кільця проти дельти Дунаю сягає близько 100 км; воно звужується на південь. Швидкість близзько 0,5 км/год. Ширина східного кільця замкнена в межах 50 — 100 км, швидкість течії до 1 км/год.

Подвійна течія в Боспорській протоці — це обмін вод між Чорним і Мармуровим морями. Менш солона й легша вода Чорного моря плине як верхня течія до Мармурового зі швидкістю 1—2 м/с. Взамін, солоніша і густіша вода Мармурового тече нижньою течією на глибині 50—120 м до Чорного зі швидкістю 4 — 6 м/с. Друга подвійна течія — це течія між Чорним і Азовським морем: солоніша вода з Чорного моря переливається нижньою течією до Азовського, а опріснена вода — верхньою течією назустріч з Азовського.

Крім горизонтальних течій існують вертикальні рухи, але вони обмежені верхнім шаром води — приблизно 80 м.

Ріки, що впадають

Дунай, Дністер, Дніпро, Південний Буг, Мзимта, Ріоні, Кодорі, Інгурі, Чорох, Кизил-Ірмак, Ешлі-Ірмак, Сакар'я.

Рослинний і тваринний світ

Дельфін-афаліна
(Tursiops truncatus ponticus)
Камбала-глосса
(Pleuronectes platessa)

Найособливішою характеристикою Чорного моря є відсутність органічного життя у водах на глибині нижче 150 — 200 м через шар сірководню, за винятком кількох анаеробних бактерій. Життя зосереджене головним чином в мілких водах континентального шельфу і в річкових гирлах північно-західної частини моря.

Флора

Рослинний світ представлений фітопланктоном, що складається приблизно з 350 видів одноклітинних організмів, 280 видів донних макрофітів, кількох видів трав і морських зел. Промислове значення має морське зело філофора рубенс, що покриває понад 15 000 км² морського дна і нагромаджує понад 5 млн тон біомаси. На мулистих і піскових відкладах спокійних заток росте морська трава зостера, багата на колонії риб.

Фауна

Тваринний світ Чорного моря бідний на види порівняно з середземноморською фауною (2 тис. проти 6 тис. видів). Фауна моря нараховує близько 350 видів найпростіших тварин, 650 видів ракових, понад 200 видів м'якунів, близько 160 видів риб і 4 ссавців: тюлень (Monachus monachus) і три види дельфінів. Ссавці і риби мають промислове значення. Рибальство дає великі улови осетрових, скумбрії, сарделі, оселедців, шпротів, хамси, саргана й ін.

Black sea fauna goby 01.jpg Black sea fauna stingray 01.jpg Black sea mullus barbatus ponticus 01.jpg Black Sea fauna Seahorse.JPG
Бичок
(Gobiidae)
Морський кіт
(Dasyatis pastinaca)
Black sea fauna jelly 01.jpg Black sea fauna blue sponge.jpg Black sea fauna actinia 02.JPG Black sea fauna actinia 01.jpg Black sea fauna hermit crab 01.JPG
Медуза
біля румунського узбережжя
Голуба губка

Історія

Античність

Зв'язки Північного Причорномор'я з Півднем відомі з праісторичних часів, ще з доби егейської культури. Вже в 2 тисячолітті тут оперували грецькі пірати й купці, які згодом створили на північних берегах моря купецькі факторії, що перетворилися у VI — V століттях до Христа на міста-держави. Найважливіші з них: Тіра, Ольвія, Керкинітида (Євпаторія), Херсонес, Фанаґорія, Танаїс та ін. Північне Причорномор'я тоді населяли скіфи, що їх згодом замінили сармати. Основою народного господарства грецьких міст була торгівля сільськогосподарськими продуктами, головно пшеницею, яку експортували до Греції, а завозили вино, олію і предмети розкоші для скитської верхівки (вироби мистецького промислу, тканини тощо). Впливи високорозвиненої грецької культури сягали за посередництвом грецьких міст углиб східної околиці Європи. З грецьких місь і міських поселень обабіч Керченської протоки у VI — V століттях до Христа постало Боспорське царство з столицею в Пантікапеї. У II — I століттях до нової ери воно стало частиною Понтійського царства, а з I століття Римської імперії. Саме на той час припадає другий період економічного і культурного розвитку Північного Причорномор'я.

Наскок готів у III столітті, які увійшли в Причорномор'я й знищили більшість грецьких міст, а з IV століття велике переселення тюрко-монгольських народів з Азії в причорноморські степи і далі на захід та занепад Римської імперії спричинили занепад майже всіх міст узбережжя; найбільших втрат завдав їм наскок гунів у сер. IV століття. За ними перейшли Північного Причорномор'я болгари, авари й угорці. У IX столітті Візантія (Східна Римська імперія) заволоділа уцілілими в Криму грецькими колоніями (найбільше з них — Херсонес). Шаблон:Античні поселення Північного Причорномор'я

Середньовіччя

Файл:Diego-homem-black-sea-ancient-map-1559.jpg
Карта Чорного моря від 1559 року

За ранньої доби української історії західне Причорномор'я заселяли предки східних слов'ян — анти, а пізніше літописні племена уличі і тиверці. Перші київські князі Аскольд, Олег, Ігор, Ольга, Святослав і Володимир здобули і поширили доступ до Чорного моря, навіть виявили морську експансію: морські походи на Царгород (860), а далі походи Олега (911) й Ігоря (945) на Візантію, які закінчилися вигідним для Руси торгівельними договорами. Для закріплення доступу до моря збудовано ряд городів: Олешшя над гирлом Дніпра, Пересічень — правдоподібно над нижньою течією рік Дністра і Прута, Руський порт у гирлі Дону; в кін. IX століття Тмуторокань у гирлі Кубані, що стала центром Тмутороканського князівства. Намагання князя Святослава створити другий руський причілок у гирлі Дунаю в боротьбі з Болгарією і Візантією не мали успіху. Князь Володимир намагався здобути від Візантії південний Крим, завоював Херсонес (Корсунь), який однак не залишився в його володінні; та Київська держава здобула для себе природний морський кордон (вперше природний кордон українського народу), забезпечила русько-візантійську торгівлю і відкрила на Русь шлях впливам візантійської культури.

Зв'язок Київської держави з Чорним морем послабили орди кочовиків, які напливали зі сходу на причорноморські степи: з початку X століття печеніги, потім на недовгий час торки і з сер. XI століття половці. Лише значними потугами продовжував Київ сполучення Дніпром з Чорним морем. Вже з середини XIII сторіччя була втрачена Тмуторокань, що нею заволоділа Візантія. Краще сполучення з морем мало Галицьке князівство, згодом Галицько-Волинська держава, які мали пристані Білгород і Малий Галич (Ґалац).

Татаро-монгольська навала (12401241) відірвала Україну від моря, хоч сліди українських поселень залишилися. Тоді ж на берегах постали італійські (ґенуезькі й венеційські) колонії: Кафа — Теодосія і Судак у Криму, Тана в гирлі Дону, Білгород-Монкастро в гирлі Дністра, через які проникали на українські землі не тільки західно-европейські товари, але й культурні впливи. Італійські міста визнавали зверхність нового володаря Криму і Причорномор'я — татарської Золотої Орди.

Наприкінці XIV сторіччя, користаючи з ослаблення Золотої Орди, литовський князь Витовт відібрав у татар частину Півдня України і поширив свої володіння над Чорним морем, що й уможливило відновити українські колонізаційні заходи, зокрема простежується багато новозаснованих укріплень і митних городів над долішніми течіями Дніпра (замок Св. Івана), Дністра, Бога, порт у Хаджибеї та ін. Ці тимчасові здобутки були втрачені, коли після розпаду Золотої Орди до влади прийшли більше аґресивні орди (середина XV сторіччя): Велика Орда і зокрема Кримський ханат Останній опанував Крим та більшість північного Причорномор'я і у 1478 році визнав зверхність нової потуги — Туреччини. У 1453 Туреччина захопила Царгород і наприкінці XV століття утвердилася на всьому Чорному морі, що стало відтоді майже на 300 літ її внутрішнею водоймою. Туреччина опанувала й італійські колонії, а Молдавія стала її васалом. Туреччина заснувала над морем фортеці Аккерман (Білгород) та Очаків; над нижнім Дніпром постали татарські укріплення. Разом з цим Чорне море перестало бути для України вікном у світ. У висліді татарських наскоків частина лісостепової України була спустошена, і постійно заселена українцями територія відсунулася так далеко від морів, як ніколи перед тим. Виявом самооборони українців було козацтво, зокрема Запорізька Січ (з сер. XVI сторіччя), яка не тільки спинила наскоки татар, але й сама перейшла до нападів (зокрема 15891621) на своїх чайках на прибережні татарські й турецькі міста: Євпаторію, Синоп, Трапезунд, на фортеці при гирлі Дунаю (Білгород, Кілію, Ізмаїл), досягаючи навіть передмість Стамбулу.

Російська експансія

Файл:Aivaz theodosia.jpg
Іван Айвазовський. Чорноморський флот в Феодосійській бухті. 1839

Значні політичні зміни в басейні Чорного моря почалися в кінці XVII століття коли Москва, користаючи з ослаблення Османської імперії, в ряді воєн з нею змогла здійснити свої плани: здобути доступ до теплих морів і захопити турецькі володіння на північному Причорномор'ї. Спершу Московське царство здобуло турецько-татарські фортеці на долішнім Дону (1695), потім фортецю Азов. У ряді воєн з Туреччиною (17351739, 17681774, 17871791) Росія витиснула її з Північного Причорномор'я (зокрема на підставі Кучук-Кайнарджійського мирного договору (1774) і у 1783 заволоділа всім Кримським ханством. У 1812 році до Російської імперії приєднано і Причорномор'я між Дністром і Дунаєм (Бесарабія). Ліквідація Кримського ханства дозволила його швидку колонізацію українцями (почасти росіянами, менше болгарами, німцями, греками). Таким чином українська етнографічна територія значно збільшилася (нові землі: Південна Україна (Новоросія, Таврія, Кубань), і вона по віках перерви вже назавжди здобула природний морський кордон та зв'язок зі світом. У XIX столітті важливою подією в історії регіону була Кримська війна (18531856).

XX століття

Відроджена українська держава 1917 року охопила чорноморське узбережжя від гирла Дністра до Криму й Азовського моря по Маріупіль. Військо УНР зайняло Крим у квітні 1918, але мусило його покинути на вимогу німців. Це й спричинило втрату Україною Чорноморського флоту у Севастополі, який вже підняв українські прапори. За гетьмана П. Скоропадського Крим визнав українську зверхність, закріпленню якої перешкодили дальші події.

З кінця 1918 по кінець 1920 року північне узбережжя Чорного моря було територією боротьби між Армією УНР (1918 — 1919), більшовиками, французьким десантом, військом Денікіна, а згодом Вранґеля, а також українськими повстанцями. З кінця 1920 року все узбережжя опинилося в руках більшовиків: воно увійшло до складу УСРР, Крим і Кавказький берег до складу РРФСР; узбережжя між Дунаєм і Дністром (Бессарабія) окупувала Румунія до літа 1940, коли воно було приєднане до УРСР.

За німецько-радянської війни 1941 — 1945 років, німецьке військо окупувало Крим від 1941 — 1942 до другої половини 1943 — початку 1944. У 1954 році Кримську область приєднано до УССР.

Статус проток

Довгий час не був вирішений міжнародно-правний статус чорноморських проток Босфору і Дарданеллів та розташованого між ними Мармурового моря, які були у володінні Туреччини. На підставі Кучук-Кайнарджійського мирного договору (1774) Російська імперія дістала від Туреччини право вільного проходу через протоки для торгового флоту. Від 1821 року це право одержали й інші держави. Право плавби військових кораблів мали тільки Туреччина і Росія. Після Кримської війни, на підставі Паризького мирного договору, Росія не мала права тримати свій військовий флот на Чорному морі, яке було проголошене нейтральним. Згодом по морю почали плавати воєнні кораблі причорноморських держав, а з деякими обмеженнями й інших держав. Сучасний статус проток з невеликими пізнішими змінами регулюють постанови конференції в Монтре 1936 року; вони передбачають свободу судноплавства по Чорному морю з деякими обмеженнями і для військового флоту.

Чорне море й українці

Береги Чорного і Азовського моря є природними межами українських земель на півдні. Чорне море є природним кордоном України з півдня, одночасно воно пов'язує її зі світом. Цим шляхом від початку її історії проходили з півдня економічні, політичні і культурні впливи; завдяки рікам, що течуть до Чорного моря (Дунай, Дністер, Буг і насамперед Дніпро, а на східних межах України Дон), вони могли легко сягати в глибину українських земель. Дніпро і Варязький шлях були головними артеріями Київської держави, що сполучали Чорне і Балтійське моря. Над Дніпром і його притоками лежить більшість стародавніх міст Русі-України.

На північному узбережжі Чорного моря перехрещувалися впродовж віків три напрями експансії.

  • Народи, що жили на Україні (в IX сторіччі Київська держава), хотіли дійти до Чорного моря.
  • Середземноморські народи (греки, візантійці, італійці) хотіли опанувати найбільше висунену на північ частину моря.
  • Але на Північне Причорномор'я (у степову смугу) споконвіку приходили орди кочовиків з Азії і намагалися відсунути від Чорного моря народи, які жили на Причорномор'ї, і знищити колонії середземноморських народів.

Так виникали конфлікти за володіння північними берегами Чорного (також Азовського) морів, які тривали століттями. Це й було причиною, що український народ здобув Чорне море як свою тривалу межу пізно: остаточно тільки наприкінці XVIII сторіччя.

Сучасну (етнічну) межу українського народу над Чорним морем можна поділити на 4 відтинки:

  • від гирла Дунаю до Криму,
  • Крим (аж до Керченської протоки, що з'єднує Чорне з Азовським морем),
  • Кубань до Джубґи — в межах Росії,
  • від Джубги до Гагр, куди доходить мішана російсько-українська етнічна територія (вже зросійщена).

Економіка

Вигідне положення, недалека відстань від джерел вугілля (Донбас), залізної (Кривий Ріг, Керч) і марганцевої (Нікополь) руд, зручна доставка ін. сировини стали причиною буйного розвитку промисловості і значного скупчення населення на чорноморському узбережжі. Найбільшими (у дужках число мешканців у тисячах, станом на 1986 рік) осередками є Одеса (1 132), Миколаїв (493), Херсон (352), Севастополь (345), Керч (163), Новоросійськ (175)<ref>Дані за статистикою 1986 року.</ref>.

Транспорт

Транспортна інфраструктура на півночі Чорного моря почала розвиватись в кінці XVIII століття по захопленні Причорномор'я Російською імперією, водночас з колонізацією краю та спорудженням портів у Херсоні (1778), Севастополі (1784), Миколаєві (1788), Ізмаїлі (1790) й Одесі (1794). У 1828 році розпочалося судноплавне сполучення між Одесою та Євпаторією. 1838 року було засноване Чорноморське пароплавне товариство, а 1856 — Російське товариство мореплавства. На розвиток морського транспорту мала великий вплив у 1860-их pоках побудова залізниць, які пов'язували чорноморські порти зі Східною Європою. Побудова Суецького каналу (1867) уможливила плавбу по Індійському океанові. Чорноморський й Азовський флоти під російським прапором, станом на 1913 рік складався з 416 кораблів, 807 вітрильників і 82 моторних суден, разом 473 000 брутто--тон (42% тоннажу Російської імперії). Українські порти обслуговувались переважно закордонними кораблями, зокрема грецькими. 87 % вантажообігу припадало на експорт і ледве 13 % на імпорт, головним чином через Одесу. Експорт чорноморського басейну:

  • зерно (45 % тоннажу),
  • вугілля (20 %),
  • руди (8 %),
  • метали (2,6 %),
  • цукор (2 %),
  • будівельні матеріали тощо.

Воєнні події 19171921 років спричинили майже повний занепад чорноморського флоту (станом на 1922 рік ледве 5 % довоєнного стану — всього 66 кораблів). 1925 року вантажообіг становив 2,1 млн тон (19 % довоєнного). Керівництво чорноморсько-азовського пароплавства у 1922 році було підпорядковане Центральному управлінню морського флоту в Москві; пізніше перейменоване на Радянський торговий флот, у 1930 році — на Українське чорноморське пароплавство, а по війні цілковито реорганізоване й підпорядковане Міністерству морського флоту СРСР (1954). За перші п'ятирічки чорноморський флот було частково відбудовано й модернізовано. 1938 року флотилія нараховувала 167 суден загальним тоннажем 469 000 тонн і 200 суден місцевого значення. Обіг зріс з 5,8 млн тон (1938) до 10,3 млн тон (1940); пасажирський рух до 2 млн осіб. Ще більше, ніж до революції, експорт переважав над імпортом; обіг із закордоном сягав 1/3 усіх обігів (у 1914 році — половина). Змінилися роди вантажів — на перше місце висунулося кам'яне вугілля, далі — нафта, збіжжя, руди, метали, дерево, сіль, будматеріали та ін.

За часів Другої Світової війни загинула половина чорноморського флоту, зазнали знищення порти (особливо в Одесі й Севастополі). Довоєнного стану досягнуто було лише близько 1950 року, і відтоді потужність флоту і пасажирський рух постійно, зростали:

  • 1960 рік — 19 млн тон — 16,6 млрд тонно-миль,
  • 1965 рік — 29 млн тон,
  • 1970 рік — 38,2 млн тон,
  • 1978рік — 50,3 млн тон — 100,5 млрд тонно-миль (1/3 СРСР, 2 % світової флотилії).

Флот було повністю модернізовано; судна модерних типів збудовано на українських корабельнях (Миколаїв, Одеса, Херсон, Керч), а також за кордоном. Модернізовано порти, побудовано великий порт Іллічівськ біля Одеси, розбудовано транспортний зв'язок із закордоном. Як і до війни, в транспортуванні Чорним морем беруть жваву участь грецькі, англійські, французькі, італійські та ін. кораблі. Важливе значення має водне сполучення Дніпро — Чорне море — Дунай. У малому каботажі спеціальне значення має привіз до Одеси вугілля із Маріуполя і нафти та мангану з портів Кавказу (Поті, Туапсе, Батумі). У пасажирському русі найбільше значення має Одеса, сполучена пароплавством з усіма важливішими портами Середземного моря: Марселем, Венецією, Бейрутом та ін., а Дунаєм — з Будапештом, Бєлградом і Віднем.

Транспорт нафти та її продуктів, злив у море брудних промислових і побутових відходів є причиною забруднення моря, на що тепер звернено увагу науковців та громадскості.

Головні порти

Найбільшим портом (з початку XIXстоліття) є Одеса; у 1973 році її вантажообіг становив близько 20 млн тон, майже половина припадала на (як імпорт так і експорт): нафту і нафтопродукти, далі на руди, вугілля, метали, хімічні речовини. За 25 км від Одеси лежить порт Іллічівськ, заснований у 1950 році як філіал одеського, від 1963 року він став самостійним. Через ці два порти йде різнорідна сировина і промислова продукція. Третім портом (30 км на захід від Одеси) є порт Южний. При гирлі Дніпра — порт Херсон — розподільний центр дніпровських, морських і залізничних вантажів; він є також важливим пасажирським портом. З порту в Миколаєві вивозять манганові й залізні руди, вугілля; тут і в Севастополі розташовані бази воєнного флоту. Інші великі порти в Криму: Керч, Феодосія та Євпаторія. При гирлі Дунаю — порти Ізмаїл, Рені, Джурджулешти (Молдова). На північному Прикавказзі найважливішим портом є Новоросійськ (переважно перевантаження нафти і цементу).

Природні ресурси Чорного моря і Причорномор'я

Вода лиманів та мілководних заток мас значну кількість солей натрію (Na), калію (K), магнію (Mg); на їх базі працює Сакський хімічний завод у Криму. У соляних лиманах (наприклад, Куяльницький, Хаджибейський) є поклади лікувальних грязей.

Промислова риболовля

Чорноморський басейн багатий на біологічні ресурси; найбільше значення має вилов риби (близько 1 млн тон щороку)<ref>Дані за який рік?</ref>, головним чином хамса, білуга, шпроти, осетер, севрюга, тюлька, скумбрія, кефаль, лосось, бички, оселедці, сардинки та ін. Промислове значення мають деякі водорості, з яких одержують агар-агар, йод тощо, і молюски мідії (колись використовувалась як корм для хатніх тварин). На базі цих ресурсів розвинулася харчова і легка промисловість, особливо рибоконсервна (Одеса, Миколаїв, Херсон, Ізмаїл, Керч та ін.).

Рекреаційні ресурси

Корисні кліматичні умови, наявність піщаних пляжів, краєвиди кримського південного узбережжя, а також згадані лікувальні грязі є причиною, чому чорноморське узбережжя є найважливішим курортним, відпочинковим і туристичним районом України. На берегах Чорного моря відпочивають щороку 10 — 12 млн осіб. Особливо важливі смуги для курортного господарства: Південне узбережжя Криму з центром у Ялті, Одеський курортний район, район Евпаторії в Криму і Кавказьке узбережжя Росії, піщані пляжі Болгарії.

Екологія

Характерною особливістю Чорного моря є повна (за винятком низки анаеробних бактерій) відсутність життя на глибинах понад 150—200 м за рахунок насиченості глибинних шарів води сірководнем (H2S).

Узбережжя Чорного моря і басейн річок, що впадають в нього, є районами з високою антропогенною дією, щільно заселеними людиною ще з античних часів. Екологічний стан Чорного моря в цілому несприятливий. Серед основних чинників, що порушують рівновагу в екологічній системі моря можна виділити:

  • сильне забруднення річок, що впадають у море, особливо стоки з полів, що містять мінеральні добрива, особливо нітрати і фосфати. Це спричиняє бурхливе зростання фітопланктону («цвітіння» моря — інтенсивний розвиток синьо-зелених водоростей), зменшення прозорості вод і загибель багатоклітинних водоростей.
  • забруднення вод нафтою і нафтопродуктами (найзабрудненішими районами є західна частина моря, на яку доводиться найбільший об'єм танкерних перевезень, а також акваторії портів). Це приводить до загибелі морських тварин і забруднення атмосфери за рахунок випаровування нафти і нафтопродуктів з поверхні води.
  • забруднення вод моря відходами людської життєдіяльності — скидання неочищених або недостатньо очищених стічних вод тощо.
  • масовий вилов риби і заборонене, але використовуване, донне тралення, що знищує донні біоценози.
  • зміна складу флори і фауни водного світу під впливом антропогенних чинників (зокрема витіснення корінних видів екзотичними, такими, що з'являються в результаті дії людини). Так, наприклад, за оцінками фахівців з Одеського відділення ЮгНИРО<ref> ЮгНИРО</ref>, тільки за одне десятиліття (з 1976 по 1987 рік) поголів'я чорноморської афаліни скоротилося з 56 тисяч до 7 тисяч особин.

Для охорони навколишнього середовища в районі Чорного моря в 1998 році було прийнято Угоду по збереженню китоподібних у Чорному та Середземному морях en:ACCOBAMS (Шаблон:Lang-en), де одним з основних питань є охорона дельфінів.

Основним міжнародним документом, що регулює питання охорони Чорного моря, є Конвенція про захист Чорного моря від забруднення, підписана шістьма чорноморськими країнами — Болгарією, Грузією, Росією, Румунією, Туреччиною і Україною в 1992 в Бухаресті (Бухарестська конвенція). Також в червні 1994 року представниками Австрії, Болгарії, Хорватії, Чеської Республіки, Німеччини, Угорщини, Молдавії, Румунії, Словаччини, Словенії, України і Європейського Союзу в Софії була підписана Конвенція про співпрацю по захисту і стійкому розвитку річки Дунай. В результаті були створені Чорноморська комісія (Стамбул), і Міжнародна комісія з охорони річки Дунай (Відень). Ці органи виконують функцію координації природоохоронних програм, здійснюваних в рамках конвенцій.

Чорне море в публіцистиці, науці, і культурі

Зацікавлення чорноморською проблематикою пожвавлюється на Україні в XIX-XX століттях. За російської революції 1905 року в колах південно-українського дворянства була популярна думка про утворення автономної Чорноморської республіки з центром в Одесі. За Першої Світової війни серед українців зростає зацікавлення проблемою проток, що сполучають Чорне і Середземне море. Тоді ж у провідних українських політичних колах обговорювались плани утворення так званої Чорноморської федерації країн, що перебувають

Шаблон:Цитата

На геополітичне значення Чорного моря для України звернув увагу Рудницький<ref>Рудницький С. «Українська справа зі становища політичної географії», 1923.</ref>. Юрій Липа розвинув «чорноморську доктрину» (1940) і створив з Л. Биковським та ін. Український Чорноморський Інститут, який виявив у 1940-их pоках досить жваву видавничу діяльність («Чорноморський Збірник» та ін. видання).

Історичним проблемам Чорного моря присвячували велику увагу українські вчені, зокрема історики, археологи й економісти (А. Скальковський, М. Слабченко, О. Дложевський, М. Міллер, А. Коцевалов, М. Тищенко й ін.). Для дослідження цих питань багато зробили також Одеське товариство історії і старожитностей і Таврійська архівна комісія, а в 1920-х роках — Одеське товариство краєзнавства й Одеське наукове товариство при ВУАН.

Над вивченням Чорного моря та його ресурсів працювали різні науково-дослідні установи: Інститут біології південних морів АН УРСР, Морський гідрофізичний інститут АН УРСР (обидва в Севастополі); Азово-Чорноморський науково-дослідний інститут морського і рибного господарства та океанографії (Керч), Севастопільський відділ Державного океанографічного інституту, Чорноморський філіал Всесоюзного науково-дослідного проектного інституту морського флоту та ін.

Чорному морю присвячено увагу в українському письменстві:Т. Шевченко, О. Олесь, М. Коцюбинський, Ю. Яновський, 3. Тулуб та ін. І в мистецтві: І. Айвазовський, А. Куїнджі, С. Васильківський, О. Грищенко й ін.

Регіональні організації Чорноморського басейну

Файл:Europe location GUAM-uk.png
ГУАМ - Організація за демократію та економічний розвиток
Шаблон:Legend Шаблон:Legend
Файл:BSEC Map.png
BSEC Організація чорноморського економічного співробітництва

Див. також

Примітки

Шаблон:Reflist

Література

  1. Шаблон:ЕУ
  2. Альтман Л. Черное море. Симферополь 1965. Шаблон:Ref-ru
  3. Белинский Н., Истошин Ю. Моря, омывающие берега Советского Союза. М. 1956. Шаблон:Ref-ru
  4. Виноградов К. А. Очерки по истории отечественных гидробиологических исследований на Черном море. Киев, 1958. Шаблон:Ref-ru
  5. Водяницкий В. Черное море в свете новейших исследований. Симферополь 1951. Шаблон:Ref-ru
  6. Волобой П. Розвиток транспорту УкрРСР. К. 1958.
  7. Воронков А., Клементьев Ю. Морской торговый флот СССР. М, 1969. Шаблон:Ref-ru
  8. Ганусенко І. Боротьба східних слов'ян за вихід до Чорного моря. К. 1966.
  9. Греве В. Ресурси Чорного моря і їх охорона. Вісник AH УРСР. ч. 11. К. 1971.
  10. Добровольский А. Д., Залогин Б. С. Чёрное море в книге: Моря СССР. Изд-во Моск. ун-та, 1982. Шаблон:Ref-ru
  11. Еремеева Е. Черное море. Симферополь 1965. Шаблон:Ref-ru
  12. Звери Чёрного Моря. Симферополь: Таврия, 1996. ISBN 5-7780-0773-6 Шаблон:Ref-ru
  13. Зенкович В. Берега Черного и Азовского морей. М. 1958. Шаблон:Ref-ru
  14. Зенкевич А. Биология морей СССР. М. 1963. Шаблон:Ref-ru
  15. Иванов М. В., Вайнштейн М. В., Гальченко М. Ф. и др. Распределение и геохимическая активность бактерий в осадках // Изучение генезиса нефти и газа в Болгарском секторе Черного моря. София, 1984. Шаблон:Ref-ru
  16. Кротов А. Жизнь Черного моря. О. 1949. Шаблон:Ref-ru
  17. Кузминская Г. Черное море. Краснодар 1977. Шаблон:Ref-ru
  18. Липа Ю. Чорноморська доктрина. І, II. В. 1940, 1942, III. Майнц — Кастель, 1947.
  19. Степанов В., Андреев В. Черное море. П. 1981. Шаблон:Ref-ru
  20. Филиппов Д. М. Циркуляция и структура вод Черного моря, Москва, 1968. Шаблон:Ref-ru

Посилання

Шаблон:Commons

Фауна

Шаблон:Ukraine-geo-stub Шаблон:Моря Атлантичного океану Шаблон:Курорти Чорного моря Шаблон:Країни Чорного моря

Шаблон:Link FAaf:Swartsee als:Schwarzes Meer an:Mar Negra ang:Euxinus ar:البحر الأسود arz:البحر الاسود ast:Mar Negru az:Qara dəniz ba:Ҡара диңгеҙ bar:Schwarz' Meer bat-smg:Jouduojė jūra be:Чорнае мора be-x-old:Чорнае мора bg:Черно море bn:কৃষ্ণ সাগর br:Mor Du bs:Crno more ca:Mar Negra crh:Qara deñiz cs:Černé moře cv:Хура тинĕс cy:Y Môr Du da:Sortehavet de:Schwarzes Meer el:Μαύρη Θάλασσα en:Black Sea eo:Nigra Maro es:Mar Negro et:Must meri eu:Itsaso Beltza ext:Mari Negru fa:دریای سیاه fi:Mustameri fiu-vro:Must Meri fr:Mer Noire frp:Mar Nêra fy:Swarte See ga:An Mhuir Dhubh gan:黑海 gl:Mar Negro he:הים השחור hi:कृष्ण सागर hif:Black Sea hr:Crno more hu:Fekete-tenger hy:Սև ծով id:Laut Hitam io:Nigra maro is:Svartahaf it:Mar Nero ja:黒海 jbo:xekri xamsi jv:Segara Ireng ka:შავი ზღვა kk:Қара теңіз ko:흑해 ku:Deryaya Reş kv:Сьӧд саридз kw:Mor Du la:Pontus Euxinus lb:Schwaarzt Mier li:Zwarte Zie lt:Juodoji jūra lv:Melnā jūra mk:Црно Море ml:കരിങ്കടൽ mn:Хар тэнгис mr:काळा समुद्र ms:Laut Hitam mwl:Mar Negro nds-nl:Zwatte Zee nl:Zwarte Zee nn:Svartehavet no:Svartehavet nrm:Néthe Mé oc:Mar Negra os:Сау денджыз pl:Morze Czarne pnb:بحیرہ اسود pnt:Μαύρον Θάλασσα pt:Mar Negro qu:Yana hatun qucha rm:Mar Naira rmy:Kali Deryav ro:Marea Neagră roa-tara:Mar Gnure ru:Чёрное море sah:Хара байҕал scn:Mari Nìuru sh:Crno more simple:Black Sea sk:Čierne more sl:Črno morje so:Bada madaw sq:Deti i Zi sr:Црно море stq:Swotte See sv:Svarta havet sw:Bahari Nyeusi ta:கருங்கடல் te:నల్ల సముద్రం tg:Баҳри Сиёҳ th:ทะเลดำ tk:Gara deňiz tl:Dagat Itim tr:Karadeniz ts:Lwandle ra Ntima tt:Кара диңгез ug:قارا دېڭىز ur:بحیرہ اسود vec:Mar Moro vi:Biển Đen war:Itom nga Dagat yi:שווארצער ים yo:Òkun Dúdú zh:黑海 zh-min-nan:O͘-hái zh-yue:黑海